Матеріал із сайту «Радіо Воскресіння»

В Україні триває четверта хвиля мобілізації, яка ще до оголошення викликала живу реакцію суспільства. Враховуючи багатолітню інформаційну війну, що ведеться проти України, і яку наша держава, на жаль, все ще програє, треба розуміти, що до цієї мобілізації, а радше її зриву, активно долучилися антиукраїнські сили. Серед безлічі питань, що нуртують у суспільстві, багато гарячих дискусій викликає ситуація тимчасово переселених з Криму та зі Сходу осіб. Прокоментувати ситуацію у Львівській області ми попросили Романа Поронюка, речника Львівського обласного військового комісаріату. Далі…

Хай родиться в полі жито-пшениця,
Хай хліб-сіль будуть у вашій світлиці,
Хай гроші сипляться вам дощем із неба
І Господь дарує все, що вам треба.
Добро хай приходить із кожного боку!
Веселих Свят і щасливого Нового року!

У жовтні 2013 року у видавництві «Нова Зоря» що в Івано-Франківську вийшла у світ книжка «Серця живе джерело. Антологія поезій, присвячених Блаженнішому Патріярху Йосифу Сліпому». Публікація до 50-ліття звільнення з неволі цього Ісповідника віри, є третім, доповненим і ви­правленим виданням (два попередні – 1995, 2000), у якому зібрано й запропоновано читачам усе найкраще з поетичного до­робку 19-ти авторів як з України, так і з діяспори. Своїм художнім словом поети створили неперебутній образ Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого — Людини, Громадянина, Ісповідника Віри Христової, життя і діяльність якої були цілковито складені на вівтар служіння Церкві, нашому на­родові й рідній Україні.

Упорядниками книги є академік НАНУ Леонід Рудницький та директор Інституту філології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника проф. д-р Степан Хороб. У книжці також вміщено ґрунтовну статтю д-р Ірини Іванкович «Літературні виднокола Патріярха Йосифа Сліпого», а ціле видання збагачено репродукціями картин відомого мистця діяспори Юрія Гури.

Видання здійснене за сприяння Релігійного Товариства Українців Католиків «Свята Софія» США. Придбати книжку можна у книгарні НТШ у Львові.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Дівчата пригощають чаєм.

Сьогодні настільки розвинута техніка, що вона дозволяє, залишаючись у власному помешканні, одночасно перебувати в центрі важливих подій. Це значно спрощує роботу журналістів, аналітиків, експертів. Знімальні групи працюють на місці, камери моніторингу безперервно передають актуальне зображення. Головним твоїм завданням залишається вміло користуватися пультом телевізора чи мишкою комп’ютера, перестрибуючи з каналу на канал чи знаходячи потрібну веб-сторінку, де міститься необхідна інформація. Але така участь у подіях офф-лайн не дає найважливішого — відчуття атмосфери, настроїв, емоцій, котрі можна пережити тільки на місці. Крім того, інформація з соціальних порталів, інформаційних сервісів чи, тим більше, офіційних повідомлень, — це вже пережиті і пережовані кимось події, подані у вигляді легкозасвоюваної кашки, щоби слухач/читач/глядач не перевтомився, сприймаючи їх.

Прагнучи особисто відчути серцебиття революційного Майдану в Києві, побачити і сформувати власну думку щодо протестів, котрі точаться уже четвертий тиждень, я поїхала туди і на два дні стала їх безпосередньою учасницею. Відвідала всі барикади, позазирала до багатьох наметів, погрілася біля кількох буржуйок, порозмовляла з десятками організаторів, журналістів, охоронців, кухарів, волонтерів, мистців, політиків і, звичайно, киян, котрі приймають у себе абсолютно чужих людей на ніч і, безумовно, простих учасників Майдану, що часто-густо перебувають тут від першого дня цієї спонтанної революції за нове життя. Що я там побачила? Далі…

_{(фото із сайту http://cards.i.ua/)}

Дуже невеселим вийшов цього року у нас Великий Піст. Учора, 10 квітня 2013 р. до Любеня прийшла звістка, що на 62-му році життя Бог забрав до себе на вічну службу о. Зиновія Романа — ініціатора і будівничого нашої нової церкви парохії УГКЦ, будителя нашої громади.

Не маючи вищої освіти, отримавши священичий сан у підпіллі (коли ще наша Церква була заборонена), отець Зиновій мав надзвичайно перспективне бачення, розумів потребу об’єднання церков. Саме він запропонував, щоби у старій дерев’яній церковці почергово відбувалися Богослужіння греко-католицької і православної громад. Він готовий був погодитися на всі умови, пропонував. щоби православні брати першими правили Службу Божу, а вже потім — греко-католицька громада. Однак, на жаль, його ініціатива не зустріла взаємности.

Усвідомлюючи цінність книжки як джерела знань і світла, отець Зиновій Роман зібрав з цілої Європи та з-за океану у нашій церкві парохіяльну бібліотеку, в якій були такі цінні і рідкісні екземпляри, котрими нині може похвалитися рідко яка міська бібліотека.

Як добрий пастир, отець Зиновій щиро цікавився життям кожного вірянина, за успіхи гаряче радів, умів підтримати в біді.

Далі…

19 березня 2013 року на 87-му році життя відійшов у вічність наш великий земляк Василь Ільчишин. Великий думками і ділами, яких за своє довге і нелегке життя встиг зробити так багато, що вистачило б на кілька життів звичайної людини.

Василь Ільчишин народився у Великому Любені 22 лютого 1927 року в родині Петра та Софії з дому Ґудз. Тут закінчив семирічку і вступив до Технічної школи у Львові. У 1944 р. разом зі старшим братом Іваном виїхав на Захід рятуючись від комуністичного режиму, спочатку до Відня в Австрії, а потім до Баварії в Німеччині. Уже там, у таборах переміщених осіб, Василь активно брав участь у громадському житті — налагодженні організованої роботи в політичній, освітній, культурній та видавничій галузях. На той час він був членом юнацтва ОУН, а також долучався до діяльности Спілки Української Молоди та Пласту.

У 1949 р., завдяки допомозі родичів, Василь виїхав до США і оселився у Клівленді. Там тяжко працював, бо мріяв розпочати власну справу. Незабаром придбав невелику крамничку, де почав продавати книги, газети, журнали, платівки, вітальні листівки, вишиті та різьблені речі, писанки тощо. В одній із кімнаток своєї крамнички облаштував український культурний клюб, де українці збиралися, щоби поговорити про те, що відбувається у громаді, що діється в підсовєцькій Україні. Обговорювали нові публікації в книгах, газетах і журналах, грали в шахи, ділилися цінною інформацією, де можна знайти добру працю, житло.

У 1954 р. Василь Ільчишин зорганізував видавництво «Хвилі Дністра», в якому виходили не лише книжки українською мовою, але й платівки, вітальні листівки, мистецькі альбоми. Лише альбом «Українська вишивка» був виданий накладом 5000 примірників. У видавництві було записано 45 аудіоальбомів, у яких загалом 500 релігійних, патріотичних та народних пісень, видано понад 300 видів вітальних листівок з нагоди Великодня, Різдва та інших свят. Велика увага приділялася виданню дитячих книжок. Продукція видавництва розходилася у США, Канаді та в багатьох країнах Європи.

У 1953 р. Василь одружився з Олею Кашубою, яка стала не лише його життєвим другом, але й вірною помічницею й опорою в бізнесі та громадській роботі. Бог благословив подружжя Ільчишинів чотирма дочками, кожна з яких отримала українознавчу та університетську освіту. Василь з Олею дочекалися десятьох онуків.

Василь Ільчишин, крім бізнесу, активно займався громадською діяльністю. Він був одним із засновників Школи Українознавства, а у 1970-72 р.р. очолював Управу Товариства «Рідна Школа». Василь Ільчишин був неперевершеним організатором різних українських імпрез, тому протягом багатьох років він очолював імпрезову референтуру Українських Злучених Організацій Огайо.

Далі…