Кві 9

Замість квітів на свіжу могилу земляка

Рубрика:

19 березня 2013 року на 87-му році життя відійшов у вічність наш великий земляк Василь Ільчишин. Великий думками і ділами, яких за своє довге і нелегке життя встиг зробити так багато, що вистачило б на кілька життів звичайної людини.

Василь Ільчишин народився у Великому Любені 22 лютого 1927 року в родині Петра та Софії з дому Ґудз. Тут закінчив семирічку і вступив до Технічної школи у Львові. У 1944 р. разом зі старшим братом Іваном виїхав на Захід рятуючись від комуністичного режиму, спочатку до Відня в Австрії, а потім до Баварії в Німеччині. Уже там, у таборах переміщених осіб, Василь активно брав участь у громадському житті — налагодженні організованої роботи в політичній, освітній, культурній та видавничій галузях. На той час він був членом юнацтва ОУН, а також долучався до діяльности Спілки Української Молоди та Пласту.

У 1949 р., завдяки допомозі родичів, Василь виїхав до США і оселився у Клівленді. Там тяжко працював, бо мріяв розпочати власну справу. Незабаром придбав невелику крамничку, де почав продавати книги, газети, журнали, платівки, вітальні листівки, вишиті та різьблені речі, писанки тощо. В одній із кімнаток своєї крамнички облаштував український культурний клюб, де українці збиралися, щоби поговорити про те, що відбувається у громаді, що діється в підсовєцькій Україні. Обговорювали нові публікації в книгах, газетах і журналах, грали в шахи, ділилися цінною інформацією, де можна знайти добру працю, житло.

У 1954 р. Василь Ільчишин зорганізував видавництво «Хвилі Дністра», в якому виходили не лише книжки українською мовою, але й платівки, вітальні листівки, мистецькі альбоми. Лише альбом «Українська вишивка» був виданий накладом 5000 примірників. У видавництві було записано 45 аудіоальбомів, у яких загалом 500 релігійних, патріотичних та народних пісень, видано понад 300 видів вітальних листівок з нагоди Великодня, Різдва та інших свят. Велика увага приділялася виданню дитячих книжок. Продукція видавництва розходилася у США, Канаді та в багатьох країнах Європи.

У 1953 р. Василь одружився з Олею Кашубою, яка стала не лише його життєвим другом, але й вірною помічницею й опорою в бізнесі та громадській роботі. Бог благословив подружжя Ільчишинів чотирма дочками, кожна з яких отримала українознавчу та університетську освіту. Василь з Олею дочекалися десятьох онуків.

Василь Ільчишин, крім бізнесу, активно займався громадською діяльністю. Він був одним із засновників Школи Українознавства, а у 1970-72 р.р. очолював Управу Товариства «Рідна Школа». Василь Ільчишин був неперевершеним організатором різних українських імпрез, тому протягом багатьох років він очолював імпрезову референтуру Українських Злучених Організацій Огайо.

Василь Ільчишин активно підтримував українські молодіжні організації Пласт і СУМ, Організацію Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ), українські кредитні кооперативи, спортивне товариство «Львів», був учасником хорів ім. Тараса Шевченка та «Дніпро». У 1959 р. створив родинний фонд Провідника ОУН в пам’ять трагічної загибели Степана Бандери. У 1964 р. очолював фінансову референтуру Комітету з будівництва пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні. Працював у фінансовій референтурі під час візиту Патріярха Йосифа Сліпого до Клівленда та при відзначенні 1000-ліття Хрещення України.

Із проголошенням незалежности України Василь Ільчишин організував збірку коштів на купівлю будинку для посольства України у Вашингтоні, проводив збірку коштів на підтримку Помаранчевої революції. У 2008 р. був Головою Громадського комітету з відзначення 75-их роковин Голодомору в Україні. Усе своє життя Василь Ільчишин присвятив служінню України, радів здобуткам молодої держави і тяжко переживав усі труднощі і негаразди.

Василь Ільчишин був добрим християнином і багато праці вклав у розбудову нашої Церкви як за кордоном, так і в Україні. Він був одним із засновників парафії Покрови Пресвятої Богородиці в Пармі на початку 70-их років минулого століття, йому було доручено фінансові справи парафії, зокрема, збір коштів на будівництво церкви та парафіяльної зали. У 2009 р. розпочато будівництво нового храму, а Василеві Ільчишинові знову доручено фінансову референтуру. Щоби зібрати необхідні для будівництва кошти, він організовував різні культурно-мистецькі імпрези, фестивалі, аукціони з продажу символічних цеглинок тощо. Після завершення будівництва Василь Ільчишин очолив Святковий комітет, і під його керівництвом 3 червня 2012 р. дуже пишно й урочисто було посвячено новозбудований храм Покрови Пресвятої Богородиці. Від заснування парафії до останнього тижня свого життя Василь Ільчишин співав у церковному хорі.

Василь Ільчишин глибоко розумів важливість збереження і розвитку національної самосвідомости українців на еміграції, а особливо, важливу роль Церкви у цьому процесі. У Пропам’ятній книзі новозбудованого храму Покрови Пресвятої Богородиці він залишив такі рядки:

Покрова Пресвятої Богородиці була заснована на часі і достойно сповняє свою благородну духовну і національно-патріотичну місію.

Покрова — зберегла чистоту українського обряду, наш календар і українську мову.

Покрова — спричинилась до сповільнення латинізації в українських церквах на американському терені.

Покрова — стала першою духовно-національною пристанню для української еміграції «четвертої хвилі» в стейті Огайо.

Святопокровський осередок — дійовий центр духовного, патріотичного і культурно-освітнього життя української громади Великого Клівленду і його околиць.

Попри те, що громадська діяльність вимагала так багато коштів і зусиль у США, особливо, будівництво храму Покрови Пресвятої Богородиці в Пармі, Василь Ільчишин завжди пам’ятав про потреби Церкви на рідних землях. Він був одним із фундаторів церкви св. Миколая у рідному Любені, допомагав фінансово церкві в Ходорові, жертвував кошти на будівництво Катедри Воскресіння Христового та Михайлівський Собор у Києві, на спорудження комплексу Патріярха Йосифа Сліпого в його рідному селі Заздрість на Тернопільщині. Дарував кошти Українському Католицькому Університетові у Львові, кафедрам українознавства Гарвардського та Колумбійського університетів, Українському Вільному Університетові у Мюнхені, Києво-Могилянській та Острозькій академіям, Науковому товариству ім. Тараса Шевченка, на спорудження пам’ятника Тараса Шевченка та на стелу Йосифа Сліпого у Львові.

Неймовірна працьовитість та велика зорганізованість дозволяли Василеві Ільчишинові займатися також улюбленою справою — моделюванням. Він конструював чотири моделі дерев’яних церков, дві з яких подарував Українському музеєві-архіву у Клівленді. Особливо вражає модель козацького Святотроїцького храму у Дніпропетровській області — шедевр українського сакрального зодчества XVIII ст. Ця модель була виставлена в Америці під час святкування 1000-ліття Хрещення України.

За самовіддану працю і посвяту Василь Ільчишин був удостоєний багатьох відзнак і нагород. Він отримав подяку від Патріярха Любомира Гузара і від нашої парафії св. Миколая за значний вклад у будівництво храму; Грамоту подяки за пожертву на Український Католицький Університет у Римі 1967 р.; грамоти від Українських Злучених Організацій Огайо за жертовну працю в Товаристві «Рідна Школа» і за довголітню громадську діяльність у Великому Клівленді; почесну відзнаку-хрест «За заслуги в боротьбі за волю України» та інші нагороди.

У неділю, 24 березня ц.р. о. Богдан Тишкун відслужив у нашій церкві панахиду за померлого. Отець розповів також про численні славні діла нашого земляка — такого невтомного в праці, такого щедрого і такого скромного! За спокій душі Василя Ільчишина молилися всі присутні того дня в церкві.

Хай ця наша посмертна згадка стане в’язанкою польових квітів з широких лук навколо Любеня на свіжу могилу нашого земляка Василя Ільчишина. Хай чужа земля буде йому пухом, а Бог оселить його душу там, де праведні спочивають!

Вічная пам’ять!

Коментарів: 1

  1. Люда Квітень 9, 2013 12:42

    Вічная пам”ять!

Залиште коментар