Написати про футбол у Любені той єдиний абзац, що є у попередній статті, це значить не написати нічого. Ні, це значить — зневажити такий важливий шмат культурного, спортивного і господарського життя, який КОЛИСЬ БУВ у Любені.

Як я вже згадував, футбол був у нас почесним спортивним щонедільним заходом.

Однієї неділі хлопці грали вдома. І тоді їхні діти, дружини, брати, сестри, тати, мами, дзядзі, бабці, вуйки, цьоці, шваґри, свати, похресники, похресниці, хресні, колєґи, коліжанки, коханки і вся решта найближча родина, яку тільки можна собі уявити, вбирали найкращі сукенки, сподні, кошулі з ґестками, штанці (труси на довгий рукав), майтки, райтки, калісони, станики (бюстгальтери), камізельки, вунучі, взували (залежно від погоди) бурки, анґліки, румунки, фільцаки, кальоші, наверха закладали маринарки, вітрівки або що іншого, на голову натягали незмінну шєпку… і йшли на стадіон. Заради справедливості зазначу, що, часом, якщо хтось зі згаданої родини не чувся в неділю задобре, щоби йти до церкви, то відмазок, щоби не йти на стадіон, навіть ніхто не думав шукати.

На стадіоні, звичайно, хлопці грали у футбол. І грали дуже добре. А як не грали дуже добре, то були обзивані, а часом навіть діставали в писок. Від самих своїх. Бо треба було грати, а не йно бігати по стадіоні! Далі…

Згадую також культурне і господарське життя в Любені від половини ХХ століття до наших днів. А визначалося воно наявністю певних підприємств чи організацій у тому чи іншому мікрорайоні Любеня.

У Кінці був Фільварок (колгосп) і Ґуральня (спиртзавод). Власне вони і створювали той специфічний мікроклімат жителів. Ґуральня була причиною наявності підвищеної кількості пияків у тому мікрорайоні. То були моцні пияки — шпірт пили, як воду.

Ходили чутки, що в тому чи іншому хлопові займився шпірт, і тоді єдиним спасінням того бідаки була жінка. Вона присідала над чоловіком і (хотіла — не хотіла) гасила вогонь, справляючи природну потребу. Якщо давно не ходила за стодолу, то хлоп був врятований. А я! А я! Бігме — не брешу! Я йно вповідаю то, шо чув.

Але не подумайте, що в Кінці жили якісь харлаки. Нарід з Кінцє був дуже працьовитий і, звичайно, фізично міцний. Далі…

…Значний інтерес для дослідника старовини чи навіть туриста становить Великий Любінь (у давній час – Любинегород, Любинець; пізніше – Любин, Любінь Великий). Тут, за давніми хроніками, мав нібито бути осередок князя, збудований серед недоступних боліт і ставків. За іншими даними, болохівське місто знищили воїни князя Данила Романовича. Можливо, автор сплутав цю територію з Болохівською землею. За даними відомого дослідника старовини А.Шнайдера, в межах фільварку “Гурівщина” було поганське цвинтарище, тобто жертовне місце.

В археологічній літературі згадується також і городище. Очевидно, це колишнє Городище між Великим Любенем і с.Мавковичі в урочищі “Вали” – його розрівняли бульдозером за наказом голови колгоспу у 1987 або 1988 р. Обстежив Городище львівський археолог О.Корчинський. Натомість донині збереглися вали старого замку з XVII ст., де тепер рибний ставок.

Був у Великому Любені і замок з XVII ст., перебудований пізніше на палац. Тепер тут школа-інтернат.

(С. 73-74)

Львів. Видавництво “Центр Європи”. 1997.

Енциклопедія українознавства. т. 4. Перевидання в Україні. Львів. 1994, С. 1392.

Любінь Великий, бальнеологічний курорт над р. Верещицею, у 25 км на півд.-зах. від Львова; відомий з 15 в. Лікувальні засоби: мінеральне джерело з сірководневою сульфатно-кальцієвою водою, яка використовується для ванн, торфолікування. Лікування серцево-жильних і нервових хвороб, органів дихання, жіночих хвороб. Сезон – круглий рік. Від березня до травня 1919 бої УГА з поляками.

Розпорядження Міністра внутрішніх справ

від 14 липня 1934 р.

про поділ Городоцького повіту у Львівському воєвідстві на сільські ґміни.

На підставі ст.103 Закону про часткову зміну організації територіального самоврядування від 23 березня 1933 р. (Dz. U. R. P. Nr. 35, poz. 294) наказую наступне:

§1. У Городоцькому повіті Львівського воєвідства утворюються наступні сільські ґміни:

1) ґміна Великий Любінь із центром у Великому Любені; до складу цієї ґміни входять наступні дотеперішні сільські ґміни: Артищів, Брундорф, Черляни, Ебенау, Годвишня, Керниця, Косівець, Малий Любінь, Великий Любінь, Мавковичі, Нойгоф, Поріччя Любінське, Стоділки, Угерці Незабитівські, Зашковичі, Завидовичі;

2) ґміна Родатичі…;

3) ґміна Білогора…;

4) ґміна Домажир…;

5) ґміна Вишенька…;

6) ґміна Мшана…;

7) ґміна Лозина…;

8) ґміна Ставчани…

§2 Це розпорядження набуває чинності 1 серпня 1934 р.

Міністр внутрішніх справ

Мар’ян Зиндрам-Косцялковський

(Dziennik Ustaw. Nr. 64. Poz. 542 i 543)

Попри багату історію, наш Любінь, на щастя, не багатий на різного роду пам’ятники. Чому «на щастя»? Тому що якось так виходить, що в нашому народі нині сущі ставлять пам’ятники тим, кому вважають за потрібне (або політично коректне). Приходять нащадки і нищать ті згадки, вважаючи, що їхні попередники були недалекоглядними, м’яко кажучи. Ще наступні покоління критикують ті недавні за те, що знищили історію і намагаються її відбудувати, представляючи вже так, як вони це бачать, через що, часом, замість правдивої історичної постаті виходить якийсь безгрішний ангел, ну просто ідол.

Так чи інакше, але на сьогодні в нашій країні немає жодної могили козацьких гетьманів. Можна розумувати далі про те, що найбільшим багатством держави є не стільки корисні копалини чи золотовалютні фонди, скільки розуми. Шестеро з нобелівських лауреатів походили з України, однак, жоден з них не вписаний в історію як представник нашої держави. Видно таки має значення історія для сьогодення і майбутнього. Але це філософія вже з дещо іншого напрямку… Та і вона нас тут мало цікавить.

У Любені пам’ятники розвалюються, часом їх розвалюють і… така їхня доля — це все, що можна сказати.

Тому хочеться написати тут трохи про них. Далі…

Любінь (28 км, 276 м над р.м.). Влітку на залізничному вокзалі омнібуси, …, до водолікарні, віддаленої на 2 км. Той заклад, який складається з кількох вілл, мінеральних ванн, каплиці, джерел, кіоску для музики (очевидно, танцювальна зала, — прим. наша), лежить серед великого парку над берегом Верещиці, на цілковитій рівнині. Тутешні джерела під оглядом вмісту сірки (1.1173 ‰) славляться як найсильніші в Європі. Відвідуваність близько 2000 осіб на рік, багато осіб доїжджає зі Львова, звідки також особливо в неділю по полудні приїжджає багато відвідувачів. У сезоні часто відбуваються концерти, фестивалі, забави з танцями. У закладі є готель, два ресторани і молочарня. Такса 8 К. Правління висилає, за бажанням, безкоштовні ілюстровані проспекти (кілька з них ми вже переклали, — прим. наша).

Переклав Орест з книжки «Ilustrowany przewodnik po Galicyi… Opracował Dr. Mieczysław Orłowicz». Lwów. 1919, S. 234.

З радістю хочу повідомити, що про Великий Любінь, а точніше Великолюбінську школу, можна буде дізнатися зі ще одного сайту school.lubin.in.ua. Хоча він тільки «набирає обертів», заохочую усіх відвідати його і поділитися цінною інформацією.

Роман Іващишин

Правду кажуть, що ніхто так не зрозуміє нас, любінчан, як ми самі. От попробуйте сказати комусь: «йдем в курорт». Зроблять великі очі і не зрозуміють, що ви в них хочете. Бо для всіх курорт — це якийсь санаторій, де відпочивають і поправляють дорогоцінне здоров’я.

А от для любінчан слово «курорт» має своє, зовсім інше значення. Під ним ми розуміємо десяток лавочок (до речі, зараз на головній поставили нові) і трошки більше алейок, топтаних-перетоптаних, вивчених і вздовж і впоперек. Курорт — то наймодніше місце для різного роду здибанок. Йдеш по головній алейці, на людей подивишся, себе покажеш, там став з колєгами поговорив, там послухав і вже новин на цілий тиждень наперед знаєш. А ще, від недавнього часу, відновили в клубі в курорті показ фільмів. Правда не можу оцінити, бо ще жодного разу не брала участі в тій новій «атракції». Танці для курортників далі пару раз на тиждень (деколи і любінчани на «музон» забігають). Ніби більше нічого нового. Отак воно.

Але знаєте, дивлюся я на старі фотографії, на ту красу, яка була раніше і сумно стає. Тепер лишився тільки Самсон зі своїм змієм — колись фонтан, а тепер сяка-така клумба. А колись гарно було. Шкода, що зараз вже не те.

Роксоляна Ременяк

Про школу Любіня знає мабуть кожен. Дитинство кожного асоціюється з нею. Та за останні роки багато чого в ній змінилося, і я хотів би детальніше про неї розповісти.

Можливо дехто згадує старі комп’ютери у кабінеті інформатики, зараз їх замінили на нові з TFT екранами, 512 Мб оперативної пам’яті також є вільний   доступ до Інтернету (ним я і користуюся).

Директор не змінився, ним є Матків­сь­кий О.Ю. Вчителі також не змінилися.

Адміністрація школи хоче запровадити шкільну форму, та поки що їм це не дуже виходить — діти протестують.

18 жовтня 2008 року наша школа представляла Городоцький район на VI Всеукраїнському турнірі Юних Географів, на якому зайняла ІІ місце. В цьому турнірі брали участь Фостяк Юлія (11-Б кл.), Шалавило Лілія (11-Б кл.), Іващишин Роман (11-Б кл.), Ременяк Роксолана (10-Б кл.), Соловій Степан (10-Б кл.). Керівник групи — Бублик Галина Миколаївна.

Роман Іващишин

* * *

Наша школа завжди мала чим хвалитися: то якісь творчі таланти, то розумні учні, то якісь спортсмени. Зараз теж є чим похвалитись.

Учні нашої школи займають призові місця у районних, а як пощастить, то і в обласних олімпіадах. Команда школи з економіки минулого року мала 3 місце в обласному турнірі, а того року 2 місце з географії — за що велика подяка Бублик Галині Миколаївні, бо вона готувала команди.

Грициняк Неля брала участь в конкурсі «Крок до зірок», що транслюється по першому каналу. Шкільний ансамбль бере участь у пісенних конкурсах і займає призові місця, за що подяка Буряк Уляні Степанівні.

Вчитель нашої школи — Федина Галина Йосипівна стала одним із переможців конкурсу «Вчитель року».

Вже 2 роки поспіль в стінах нашої школи проходить міжнародний турнір з гандболу. Для всіх, то велике свято, бо: 1) престижно; 2) три дні нема науки; 3) приводять спортзал і школу в Божий вигляд. Приїжджають команди з Польщі, Словаччини, ще були зі Львова і ще якісь. Приємно, що того року наша команда виборола перше місце!

А зараз про той турнір. Науки три дні нема, всі дружно вболівають за свою команду. Я так кричала, що потім говорити не могла. В такій атмосфері народилося дуже багато підбадьоруючих віршиків. Але найбільше задоволення всі отримували від спостереження за вчителями-вболівальниками, особливо, коли вони стрибали на своїх високих каблуках і вилазили на стільці, щоб краще було видно. Вони не гірше підтримували нану команду, ніж учні — ще один доказ того, що в Любені супер вчителі.

В день закриття вирішили зробити дискотеку для учнів школи і гостей. Певно зо дві години товкли нам, як ми маємо себе поводити, щоб не опозорити школу перед гостями. А в результаті всі вчителі хапалися за голови, спостерігаючи за поведінкою «дорогих гостей». Що вони витворяли! Але нам плюс — побачили, що не такі ми погані, як вчителі звикли то говорити.

Польські хлопці, до речі, були непогані. Але стріляли очима більше до хлопців, а не до дівчат (ви не подумайте, що в нас дівчата негарні). Просто поляки сказали так, цитую: «Нас не інтересуйов дєвчини, нас інтересуйов хлопчини». Отак.

Роксоляна Ременяк