Архів рубрики 'Історія'

VI фестиваль церковних хорів Стрийської єпархії УГКЦ відбувся у Великому Любені

Жовтень 26, 2016 | Рубрика: Історія,Культура,Місто,Церква

23 жовтня 2016 р. в смт Великий Любіть відбувся Шостий фестиваль церковних хорів Стрийської єпархії, присвячений Рокові Божого Милосердя. Співоче свято у храмі св. Миколая розпочалося Молебнем до Пресвятої Богородиці перед фестивальною іконою Борусівської Божої Матері, яка протягом року перебувала у храмі, а в день фестивалю була передана церковному хорові парохії св. Володимира і свщмч. Омеляна Ковча з Перемишлян, де тепер залишатиметься цілий рік аж до наступного фестивалю. Відтак учасники свята, господарі і гості з різних конфесій заспівали разом молитву «Боже, великий, єдиний».
Далі…

Хор «Калина»

Квітень 15, 2015 | Рубрика: Історія,Культура,Місто

Рівно місяць тому у місті Самбір Львівської області відбувся обласний конкурс-фестиваль, присвячений 200-річчю з дня народження Михайла Вербицького — автора гімну України, участь в якому брали хорові колективи чи не з кожного району.

Народний хор музичного об’єднання «Калина» селища Великий Любінь зайняв перше місце у номінації «Народний спів». Наші хористи виконали чотири твори, один з яких М.Вербицького «Хваліте!» та ще дві народні пісні в обробці керівника хору Й.Литвинського («За байраком байрак» та «Гей, соколи!»), а також «Історію» на сл.Б.Стельмаха, муз.М.Дуди.

Творчість М. Вербицького — важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва. Творчий спадок митця нараховує 133 відомих композиції: музика до 12 спектаклів, 18 оркестрових робіт, включаючи 9 симфоній, 37 священних хорових робіт, 15 робіт для різних інструментів, 10 романсів, камерні твори, 30 великомасштабних світських хорових робіт, камерні твори, вокальні ансамблі, аранжування народних пісень. Відзначення 200-річчя з дня народження Михайла Михайловича Вербицького обумовлене значущістю його постаті для розвитку української культури і державності та дозволить належним чином вшанувати ювілей священика, композитора, диригента, громадського діяча, автора музики до Державного Гімну України «Ще не вмерла України» Михайла Вербицького, віддати шану його таланту.

Президентські вибори – 2014 в Любені та по-сусідству

Травень 25, 2014 | Рубрика: Історія,Майдан,Місто

Сьогодні, 25 травня 2014 року відбулися вибори Президента України. Зважаючи на результати кількох екзит-полів, хотілось би вірити, що сьогодні відбулися саме вибори, а не їхній перший тур. На жаль, сьогодні ми знаходимося у стані неоголошеної війни, коли Україна не може дозволити собі на таку розкіш, як другий тур виборів. І той, хто набрав сьогодні більшість голосів, повинен чітко усвідомлювати — люди голосували не за нього, а за єдність України. А йому дали величезний кредит довіри. І, якщо він її не виправдає, то Майдан не забариться.

Але поки що — кілька слів і сьогоднішніх знимок з перебігу виборів у Любені та навколишніх селах.

Перше, що треба сказати – величезне дякую любінцям! Ми всі зрозуміли, що сьогодні, коли Схід України і Крим позбавлені права голосу, саме ми повинні прийти якомога чисельніше на вибори, щоб вони відбулися.

На моїй дільниці, виборча комісія якої знаходилася в санаторії, станом на 20 год. з 1115 виборців, внесених до списку, проголосувало понад 920 осіб! Це 82,5%! Найбільше виборців прийшло проголосувати в обідню пору:

13:00 – 14:00 — 11% виборців

14:00 – 15:00 — 9%

15:00 – 16:00 — 12%

І ще одне. Саме на дільниці в санаторії всі члени дільничної виборчої комісії були у вишиванках. У сьогоднішній ситуації це було надзвичайно приємно і патріотично!

Кілька знимок з дільниці в санаторії:

Далі…

70-ті роковини депортації татарського народу

Травень 18, 2014 | Рубрика: Історія,Майдан,Місто,Церква

Фото із сайту tsn.ua

Сьогодні кримські татари відзначають 70-і роковини депортації свого народу з рідних земель. Ділимо з ними біль спогадів. Дуже добре розуміємо те, що вони пережили, бо «Хайтарма» і розповіді самих кримчан слухаємо, наче спогади своїх дідусів і бабусь, які пережили сталінський терор, репресії і трагічні поневіряння по сибірах за те, що здобували волю для себе і для нас.

Лише під кінець 70-их років ХХ століття кримським татарам дозволили повертатися до рідного Криму. Повертатися… А до чого? Усі кращі землі, всі надморські терени давно зайняті, причому зайняті тими, хто не вболіває за розвиток Криму і його процвітання, хто «накосив» зелені — і забирається в свою Москву з Петербургами жирувати на здобутому. А Крим залишається… зі своїми боргами, зі своїм бездоріжжям, без води і без перспектив…

Болимо разом із кримчанами тяжким болем за те, що сьогодні, через 70 років після совєтського пекла, створеного Сталіном, його послідовники знову не дають кримським татарам спокійно жити на своїй землі, вчити своїх дітей рідною мовою і навіть зібратися разом, щоб поплакати за тими, хто вже не повернувся з далекого заслання додому.

Сьогодні, 18 травня 2014 року, о. Богдан Тишкун відслужив у греко-католицькій церкві Великого Любеня панахиду за всіма загиблими вигнанцями кримсько-татарського народу. Вірні нашої церкви молилися за тих, котрі знайшли вічний спочинок на чужині, і тих, чиї рідні навіть не знають, де їхня могила. Просили, щоб Бог пробачив їм усі їхні прогрішення, вільні і невільні, прийняв їх до себе і оселив там, де праведні спочивають.

Сумуємо разом з нашими братами і сестрами, і віримо, що їхнє пекло на землі закінчиться, а вони вийдуть з того випробування вогнем ще сильніші і ще згуртованіші!

На згадку про кримчан

Березень 22, 2014 | Рубрика: Історія,Культура,Майдан,Місто,Школа

Від перших днів березня 2014 року наш Великий Любінь зовсім несподівано опинився у центрі уваги цілої України. На питання, чи добре це — така посилена увага преси (і не тільки) до нашого закапелка — однозначно не відповіси. Час покаже.

Коли у Криму стало небезпечно, депутати Львівської обласної ради згідно вирішили, що Львівщина готова прийняти мешканців Криму, які тимчасово хотіли б виїхати з півострова. Спільно з міською радою Львова було оголошено про таке рішення по телебаченню, а Львівська обласна державна адміністрація зайнялася координацією зустрічі та розселення гостей із Криму. Департамент соціального захисту населення ЛОДА, використовуючи свою інформаційну базу, залучив санаторії, будинки і табори відпочинку, інтернати та ін. державні і недержавні заклади цього типу до прийняття родин (переважно жінок з дітьми) з Криму. Оксана Яковець, яка в Департаменті соціального захисту координує роботу з зустрічі та поселення кримчан, і майже кожного гостя зустріла особисто, схвильовано розповідає про звичайних галичан, які, почувши по телевізору запрошення для кримчан, масово почали зголошуватися і пропонувати свої кімнати, квартири і навіть цілі будинки, в яких тимчасово не живуть, для наших співвітчизників, які несподівано опинилися в скрутній ситуації, у далекому незнайомому Львові. Люди зголошувалися також зустрічати і підвозити гостей з потяга за вказаними адресами. Навіть просили скласти списки необхідних продуктів і промислових товарів, купували їх і розвозили за вказаними адресами. Пані Оксана не може спокійно розповідати про таку жертовність людей, як і зі сльозами на очах згадує, як зустріла родину кримських татар — батько, мати і чвірко дітей — виходять з потяга, мати знімає зі сходинок одне за одним малюків, батько виносить дві спортивних торби. Пані Оксана каже, що з нею троє дужих хлопців, котрі зараз допоможуть донести весь багаж. Жінка підіймає очі і спокійно відповідає, що це все — більше жодних багажів немає, бо все найдорожче (обводить поглядом чоловіка й дітей) — з нею.

Далі…

18/02/2014. Київ

Лютий 18, 2014 | Рубрика: Історія,Майдан,Місто

Сьогоднішнього дня чекали особливо. Саме сьогодні повинно було відбутися засідання Верховної Ради, на якому мала бути розглянута можливість повернення до Конституції 2004 року. Основним пунктом у тій конституції є значне обмеження повноважень президента, тобто, фактично, повернення до парламентсько-президентської республіки. Це була одна з головних вимог протестувальників на Майдані. Дві інших – негайна відставка Президента Януковича і звільнення від відповідальности всіх затриманих активістів.

О 8 год. ранку люди вирушили з Майдану до Верховної Ради, але підходи виявилися заблокованими міліцією і «Беркутом». Вулицю перегородили вантажними автомобілями, за якими стояли підрозділи міліції. Протестувальники зайняли перехрестя вулиць Інститутської та Шовковичної. Молодь у власноруч зроблених обладунках, з прапорами, в касках підійшла до вантажівок, а жінки і старші залишилися на перехресті.

Міліція за вантажівками ховалася за щитами, а з-за їхніх спин в натовп протестувальників почали летіти світло-шумові та газові гранати. Одна граната «Терен-7» вибухнула в мене під ногами, уламок впився в ногу. Кілька газових гранат розірвалося 2-3 метри далі, а одна – просто переді мною. Далі…

Текст про Любінь в «Історії міст і сіл УРСР»

Липень 17, 2011 | Рубрика: Історія,Місто,Старі документи

Як було зазначено на самих початках сторінки про наш Любінь, ми прагнемо зібрати максимум інформації з усіх можливих джерел про наше місто. Сьогодні подаємо текст, опублікований в енциклопедії «Історія міст і сіл УРСР».

Це енциклопедичне видання про міста і села підсовєцької України було започатковане 29 травня 1962 року і складається з 26-и томів (14 із них пізніше було видано ще й російською мовою). Партійне керівництво прийняло постанову про перше таке фундаментальне видання про міста і села України, яких на той час було понад 40 тисяч. «Згори» було дане завдання. Академія Наук України розробила вказівки, як повинна виглядати кожна стаття про той чи інший населений пункт, Державна історична бібліотека керувала процесом, а виконували завдання вже на місцях (республіка дала завдання областям, області — районам, райони — містам і селам).

Основним завданням випуску такого поважного видання було: показати несамовито позитивні зміни за совєцької влади в забитих і затурканих раніше українських містах і селах. Читаючи будь-яку статтю, переконуєшся в цьому на кожному кроці.

Однак, історики і краєзнавці, які готували матеріали, не могли не написати про прадавню історію того чи іншого населеного пункту. При цьому використовувалися видання з початку ХХ ст. і давніші історичні документи. Одним словом, була проведена потужна підготовча робота з першоджерелами. Завдяки такій мурашковій праці ми, наприклад, знаємо, що на території нашого Любеня життя було вже у 4–3 тисячолітті до н.е. Чи можна це осягнути розумом? Знаємо також, що у 1624 і 1648 р.р. Любінь був дощенту зруйнований під час татарських набігів, бо ж був збудований як фортифікаційне укріплення. Це пояснює, чому в архівах ми вже, на жаль, не знайдемо метричних книг зі XVII ст. Але заохочує шукати відомостей в інших історичних документах того періоду.

Том «Львівська область» вийшов у світ у 1971 році — в період розквіту комунізму на наших землях. Тому текст про Любінь треба читати на дуже тверезу голову, оцінювати і робити свої висновки, виловлювати з потоку пропаганди важливі історичні дані. Але читати варто.

Здала би ся добра коректура. Наприклад, всюди в тексті написано: «Населення 4302 чоловік». Підозрюємо, що навіть у ті допотопні часи в Любені жили також жінки. Тому треба писати 4302 особи (а не чоловік). Але текст подаємо у правописі авторів :).

Можна багато обговорювати і критикувати. У школі мене найбільше нервували твори і усні відповіді на тему «Що автор хотів сказати цим текстом?» Що хотів — вже сказав. Найважливіше — що ми зрозуміємо для себе, прочитавши цей текст.

Бажаємо захоплюючого читання! А буде захоплююче — переконайтеся самі! Ми ж обіцяємо наступні згадки про Великий Любінь з інших історичних джерел.

Орест

Завантажити відсканований оригінал у форматі PDF (16 Мб)

Далі…

Любінь Великий у метричних книгах

Березень 22, 2011 | Рубрика: Історія,Місто,Старі документи,Церква

МетрикаУ випадку великих міст любителі історії мають нескладне завдання — знайти давніші чи новіші публікації і там прочитати, як виглядало місто, як жили його мешканці (навіть біднота) 100 чи 200 років тому. Набагато складнішою є ситуація з малими містечками чи селами. Найменше інформації знайдеться про села, де не було церкви. Люди, які жили на хуторах або на краю села, в разі складних кліматичних умов не могли повідомити священика відразу про народження чи навіть смерть когось із родини. Якщо в разі смерті рідні мусили негайно зголосити і похоронити померлого, тому всіма можливими і неможливими способами таки довозили небіжчика до церкви і на цвинтар, то з народженням було по-різному. Радісну (якщо акушерка, а в народі звичайно пупорізка встигала до породіллі і дитина приходила на світ без більших проблем) звістку зголошували до церкви тоді, коли заметені чи заболочені дороги ставали більш-менш проїзними, а тріскучі морози дозволяли вийти надвір у часом єдиних на цілу родину чоботах чи бурках. Траплялося також, що в родині просто не було кому або всі були занадто зайняті весняними чи осінніми польовими роботами, щоби того ж дня прийти до церкви і вписати новонародженого до метричної книги. Тим більше, що вписувати могла тільки спеціально призначена людина (часто — дяк або й сам священик), зголошувати народження треба було при двох свідках. Вони повинні були поставити по хрестику замість підпису біля свого прізвища, каліграфічно або вкрай недбало вписаного дяком.

Далі…

Богдан Закшевський. Любінь часів Фредра

Серпень 01, 2010 | Рубрика: Історія,Місто

Журнал «Ї», № 57/2009 *

Палац БруніцькихЯким же був Любінь з великопанською резиденцією графів Яблоновських тоді, коли він став таємним портом кохання молоденької красуні Софії з Яблоновських графині Скарбкової і блискучого свавільного капітана штабу Наполеона графа Александра Фредра, що панував тоді у львівських салонах? Дорогою до родинної крипти Фредрів, що у Рудківському костьолі, я відвідав ті місця, слідуючи стопами вірного коханця: Львів-Рудки-Бенькова Вишня.

Уперше було це навесні: палац оточувала буйна весняна зелень, що повнилася запахом бузку і голосним співом солов’їв. Мені здалося, що крізь завісу листя проступає чиясь світла постать, але коли я відгорнув гілки, то ілюзія втілилася у маленький пам’ятник з білого цементу. То був молоденький Ілліч, що похилився над книжкою — як охоронець і патрон місцевого дитячого інтернату, що був неподалік. Цікаво, чи сидить він там дотепер і чи читає свою історію? Я трохи «сумую» за такими абсурдами!

Пізньої осені, коли я знову відвідав ті місця, усі паркові декорації були обдерті вітрами і погашені свинцевими дощами, і я побачив відкриті, ще міцні руїни палацу, де не було уже навіть відлуння спогадів про коханців, які так довго боролися за своє право подружнього щастя. Холодом і вогкістю тягнуло із відчинених дверей, від замоклих стін, осліплих вікон, і усе те погнало мене далі у подорож трагічного проминання. Проминання те все ж можна стримати, або навіть повернути, і такою найвищою владою наділене писане слово. Свідчення віднаходимо у самих дійових осіб кохання «до самої смерті» і у численних свідоцтвах найближчої рідні Яблоновських і Фредрів, які поріднилися поміж собою.

Однак, історик повинен почати із біографій і цитат. Далі…

Пісня в нашому житті

Січень 28, 2010 | Рубрика: Історія,Культура,Місто

Пісня в житті нашої родини, а вона (родина) в нас дуже велика, слава Богу, була другим хлібом. І це без перебільшення. Наші батьки мали гарні голоси, особливо гарно співала мама. Її голос був сильний, високий. Тато вів партію низьким голосом. Коли вони з мамою починали співати разом, ми, діти, не могли не підтримати їх. Від них і нам передалися непогані голоси і пісенний слух. Далі…

Наступна сторінка »