Найбільш відомим підприємством Великого Любеня, звичайно, є ґуральня. Багато сімей страждало через наявність такого підприємства в селі. Але були тут свої плюси. У радянські часи, якщо треба було придбати щось дефіцитніше, то спирт у сукупності з рибою, якої в рибгоспі було неміряно, відкривали будь-які двері.

Ще одне підприємство, яке працювало завдяки ґуральні, – “торфа”, тобто, торфорозробка. У Любені торфа завжди була жіночого роду. Ніхто ніколи не подумав сказати на неї торф. Навіть медівник (пляцок, тобто, випічка) називається торфа.

Торфовисько знаходиться за курортом. Там за копійки працювали місцеві жителі. Робота була нелегкою. Тільки уявити собі – цілу зміну (6 годин) треба було босому стояти по коліно у воді і різати торфу.

Для різання брикетів із торфи застосовували спеціальні різаки – ножі, вигнуті під прямим кутом. Порядок був такий. Спочатку один робітник знімав дерган (верхній шар землі, міцно сплетений корінням трави) на площі, визначеній керівником. Другий різав підготовану площу на смужки шириною 30 см, глибиною не менше 20 см. Тоді робітник із різаком починав різати торфу і викладати на поверхні. Інший забирав ці “цеглини” і складав на купки по 8 штук таким чином, щоби вітер добре продував кожну “цеглину”. Потім купки перекладали, міняючи “цеглини” місцями. І вже, коли торфа висихала настільки, що ставала майже невагомою, її вантажили на вагонетки і вузькоколійкою доставляли до ґуральні, де використовували як паливо. Частину торфи забирав курорт – на грязі. Він мав на своїй території кошари, в яких складував торфобрикети. З тих торфобрикетів робили болото, заливаючи їх сірководневою водою.

У розробці торфовиська брали участь і ми, пастухи, як вільнонаймані. Грошей нам не виплачували, а розраховувалися папіросами (цигарками). Заробляли ми 1-2 пачки “Парашута”, “Сєвєра” або “Новиє”, “Южниє”. У свої 6-10 років курили, як шевці. Було таке, що на торфі нічого не заробили. То старші посилали молодших до курорту збирати “бички” (недопалки). Хто приніс гарнішого (більшого), той сідав біля старших і вже не бігав навертати корови. А ви думали?!

Орест записав від Славка

Старші люди кажуть, що колись було цікаво, а тепер… Та й ми самі розуміємо, що найкращі роки нашого життя минули. Але років через двадцять ми на сьогоднішній день також подивимося по-іншому. Усе це — теорія відносності.

Так от, раніше в Любені…

Щороку з травня у хлопців з Лазєнок починався відповідальний період випасання худоби, який тривав до листопада. Кожен хлопець пас свою корову та ще 2-3 сусідських. Сусідські паслися за 3 рублі в місяць. Якщо сусіди були заможніші і, звичайно, добріші, то пастух отримував часом паляничку або зрідка канапку. На Зелені Свята всі корови мали бути замаєні (тобто, прикрашені): до голови між рогами прив’язувався букет із польових квітів, домашньої ружі і обов’язково мали бути невеличкі гілки дуба з зеленим листям. За замаєну корову пастух отримував певну винагороду — 2-3 рублі. Якщо корова була спокійна, то, звичайно, приходила на подвір’я дуже гарною. А були й такі, що приносили до стайні один шнурок, бо ж цілу дорогу махали головою на всі боки, як дурні. На пáсвиську (ніяк не на пасовищі) хлопці ніколи не дармували. А було їх (лазєнкових) 10-12 осіб.

На початку 50-х років до «отаманів» відносилися 3-4 хлопців, які не бігали «навертати» корів, а сиділи в буді в негоду. Бо, коли погода була гарною, то вони завжди організовували якісь забави. Найбільш поширеними були футбол, палєнта і пікур. А у спеку хлопці майже не вилазили з річки. Уранці при першому стрибку до води кожен кричав: «Дідько з води, я — до води», що мало забезпечувати почерговість користування водоймою з нечистою силою. :) Далі…

Великим називається наш Любінь тому, що неподалік, для порівняння, знаходиться Малий Любінь. Про історію його виникнення є згадка у короткому нарисі історії Великого Любеня.

Але Великим Любінь є ще й через те, що він реально великий. До його складу входить кілька районів, назви і поділ яких з’явилися невипадково, протягом історичного розвитку міста. Постараємося описати ці райони, а адмін додасть мапу, щоби було наочніше.

Підемо за годинниковою стрілкою зі сходу на захід і далі на схід, бо, фактично, Великий Любінь розділений на дві частини зі сходу на захід гостинцем Львів-Самбір. Далі…

Початком Любеня було згадуване в руських літописах місто Любиньгород, знищене у 1241 році галицьким князем Данилом Романовичем, і пізніше вже не відбудоване. Після приєднання Червоної Руси до Польщі довколишні добра були королівщиною (тобто, власністю короля; гадаємо, звідси назва одного з Поріч — Королівщина). Владислав Ягайло надав їх галицькому і рогатинському старості Миколаєві Параві, який на початку XV століття заклав тут село Любинь, населяючи його осадниками з Русі та Мазовша. Близько середини століття добра було розділено і названо Великим і Малим Любенем. Власниками Великого Любеня від другої половини XV ст. до початку XVII ст. була родина львівських патриціїв Вільчек. Після знищення села татарами у 1624 р. львівський намісник Ян Вільчек змушений був знову заселяти його. У другій половині XVII ст. маєток перейшов до подільського воєводи Стефана Гумецького (помер бл. 1750 р.) і у власності Гумецьких залишився до кінця наступного століття. Потім протягом короткого часу належав Свідзинським, після чого як придане (віно) Маріанни зі Свідзинських перейшов до ґрафа Юзефа Яблоновського (помер 1821 р.). Наступним власником був їхній син Людвік Яблоновський (1810 – 1887), учасник листопадового повстання й автор відомих Спогадів (повне видання 1963 р.), у яких колористичною мовою передав життя у дворах і палацах Червоної Руси, між іншим, у Любені.

Далі…

Питання це вперше виникло, коли я з колєґою переглядав фотогалерею tkb-design’а, а саме – цю фотку. Потім і інші питали, що таке загата.

З наукової точки зору, загата — це сезонна будівельна конструкція, споруджувана всіма мешканцями хати, у безпосередньому поєднанні зі стінами з метою енергозбереження та забезпечення утримання стабільного температурного режиму всередині.

А якщо по суті, то, як тільки надходила золота осінь, коли листя з дерев не опадало поодинці, а цілими зграями злітало на землю, переважно баба або й дід брали на плечі плахту (тобто, старе покривало на ліжко або інший величе-е-езний шмат міцної тканини), граблі і добрий шнурок і йшли до курорту, то значить — до парку санаторію. Далі…

Як то було

Не знаю, чи серед всіх любінчан я був у тій справі піонером, але перше підключення до мережі інтернет із домашнього комп’ютера я зробив приблизно у 1998 році. Мушу сказати, що окрім засвідчення самого факту підключення, жодної іншої користі від тої події не було — я лише зайшов на веб-сторінку гімназії, де я колись вчився (перша адреса, яка прийшла мені тоді до голови), покликав брата, показав примітивну картинку на екрані чорно-білого монітора, і гордо промовив — «Брат, дивись! Ото — інтернет! Наш комп’ютер — в інтернеті!». Брат, здається, всієї урочистості моменту не відчув. А я вже мусив відключатися, бо підключення здійснювалося через телефонну лінію, по міжмісту до львівського провайдера UARnet, і коштувало просто шалених (як для студента першого курсу) грошей. Далі…

Уже давно хотілося написати про це. Нарешті, руки дійшли. Ще би позбирати і зачесати думки, щоби показати всю красу і неповторність великолюбінської мови, точніше, говірки. Це — щоби не образити мовознавців.

Насамперед, хочу сказати, що особливості і красу мови тієї чи іншої громади починаєш розуміти тільки тоді, коли дивишся на неї збоку. То значить, або виїжджаєш кудись в інше мовне оточення. Ну, наприклад, на конференцію до Києва. Або, коли приїжджаєш в гості до тієї місцевості. Тобто, коли ти не народився в тому мовному середовищі.

З чого ж почнемо? Далі…

Ось і пройшов тиждень часу з того моменту, як наша сторінка з’явилася на просторах інтернету. Ніби і зовсім небагато, проте деякі підсумки підвести можна. Насамперед, хочу відзначити, що за цей час нашу сторінку відвідало 58 унікальних відвідувачів! …Ну ОК, віднімемо мене, Ореста, ще раз мене, бо я заходив з роботи, і ще раз мене — з ноутбука через мобільний телефон.. =) Але близько п’ятдесяти осіб нас таки відвідало. Ми вважаємо це дуже непоганим результатом, як для сайту, котрий, наразі, майже не містить чогось насправді цікавого. Якщо вас прийшло сюди півсотні у практично порожній сайт, то що буде, коли тут будуть десятки мегабайт цікавої інформації? Я дивлюся в майбутнє з оптимізмом!

Далі… Багато хто з вас не зупинився на досягнутому (себто — на титульній сторінці сайту) і пішов глибше. Є навіть такі, хто не полінувався зареєструватися на форумі. Із тих, кого я знаю особисто — Олег Добрянський, Олег Стахів, Любомир Саландяк, Людмила Бублик, Тарас та Катя Бублик. Вітаємо наших нових форумчан, зичимо цікавого проведення часу у нас і дуже просимо — пишіть щось!

Ну і хочу вам із радістю повідомити, що поки ви читали наш поки що майже порожній сайт і ділилися новиною про нього зі своїми друзями (як ми вас просили) — ми також не сиділи склавши руки. Велися роботи по розгортанню ФОТОГАЛЕРЕЇ нашого сайту та наповненню її деякими фото (вже опубліковано фотоальбоми Тараса Бублика, Олега Добрянського та мій, а також невеличкий альбом із фотографіями радянських часів). Фотогалерея інтегрована з форумом, так що маєте ще одну причину знайти час на реєстрацію — зареєстровані користувачі форуму матимуть змогу залишати коментарі до зображень у галереї, а також створювати свої фотоальбоми та завантажувати туди зображення. Про фотогалерею я днями, мабуть, напишу докладніше, проте не бійтеся поекспериментувати з нею самостійно — нічого складного там нема. Єдина недоробка — наразі є певні проблеми з навігацією — з фотогалереї не можна безпосередньо перейти у форум, а з форуму — прямо в галерею, доводиться кожного разу робити це через головну сторінку, клацнувши на написі “Великий Любінь”. Планую усунути цю незручність у вівторок (15 квітня) ввечері.

Окрім фотогалереї, ви можете побачити ще одне невеличке нововведення — інформер із любінською погодою (права колонка, розділ “Погода”). Інформер відображає поточну погоду в Любені, а якщо на ньому клацнути — ви побачите прогноз на три дні. Правду кажучи, мені складно судити, наскільки точні прогнози дає ресурс http://weather.in.ua, тому хотілося б почути ваші відгуки на форумі. Якщо якість прогнозів буде незадовільною, то ми підем до іншого ворожбита спробуєм знайти якесь інше джерело подібної інформації.

Ну от, наразі, і все з того, що було зроблено. Із великих планів на найближче майбутнє — ми опублікуємо у фотогалереї якісні скани вже практично ексклюзивних фото великолюбінського санаторію, зроблених приблизно 100 років тому. Тому, не забувайте про наш сайт. Запевняю вас, що з кожним днем тут буде все цікавіше і цікавіше. Особливо, якщо ви також щось цікаве нам тут розкажете чи покажете.

Ігор Помаранський

Правду кажучи, я був дещо здивований, що за перші декілька днів існування нашого ресурсу нам ніхто, тотально ніхто нічого не написав. Але це здивування змінилося на почуття провини після того, як я дещо вияснив, поспілкувавшись із відвідувачами — вони, не маючи досвіду роботи з подібними сайтами (а дехто з них — і в інтернеті взагалі), просто не змогли дати собі раду з форумом. Це не дивно, бо мабуть на перший погляд (але тільки на перший погляд!) там все виглядає доволі складно і незвично.

Тому я постараюся коротко розповісти, що представляє собою наш форум, і як ним користуватися. Прочитайте цю статтю, і ви зрозумієте, що насправді там нічого складного немає! Далі…

Дорогі любінчани! Шановні гості з інших міст і сіл нашої величезної України! Любі друзі з інших країн (знаємо, що і такі відвідувачі є)!

Ми (ті, хто розробляє цю сторінку) раді вітати вас на сайті lubin.in.ua — неофіційній веб-сторінці міста Великий Любінь. Далі…