Старші люди кажуть, що колись було цікаво, а тепер… Та й ми самі розуміємо, що найкращі роки нашого життя минули. Але років через двадцять ми на сьогоднішній день також подивимося по-іншому. Усе це — теорія відносності.

Так от, раніше в Любені…

Щороку з травня у хлопців з Лазєнок починався відповідальний період випасання худоби, який тривав до листопада. Кожен хлопець пас свою корову та ще 2-3 сусідських. Сусідські паслися за 3 рублі в місяць. Якщо сусіди були заможніші і, звичайно, добріші, то пастух отримував часом паляничку або зрідка канапку. На Зелені Свята всі корови мали бути замаєні (тобто, прикрашені): до голови між рогами прив’язувався букет із польових квітів, домашньої ружі і обов’язково мали бути невеличкі гілки дуба з зеленим листям. За замаєну корову пастух отримував певну винагороду — 2-3 рублі. Якщо корова була спокійна, то, звичайно, приходила на подвір’я дуже гарною. А були й такі, що приносили до стайні один шнурок, бо ж цілу дорогу махали головою на всі боки, як дурні. На пáсвиську (ніяк не на пасовищі) хлопці ніколи не дармували. А було їх (лазєнкових) 10-12 осіб.

На початку 50-х років до «отаманів» відносилися 3-4 хлопців, які не бігали «навертати» корів, а сиділи в буді в негоду. Бо, коли погода була гарною, то вони завжди організовували якісь забави. Найбільш поширеними були футбол, палєнта і пікур. А у спеку хлопці майже не вилазили з річки. Уранці при першому стрибку до води кожен кричав: «Дідько з води, я — до води», що мало забезпечувати почерговість користування водоймою з нечистою силою. :)

Щороку команда пастухів поповнювалася. І кожен із новобранців мусив пройти посвячення. А виглядало це так. Вибирали ще гарячу коров’ячу купу. Коло неї сідав один зі страших пастухів, брав ту купу між ноги, накривав блюзкою ноги так, щоби купа була добре прикрита. Новобранець був зайцем, а вовк лапав (ловив) його. Заєць мусив тікати, а, коли змучився, міг заховатися тільки у норі — під блюзкою. Ну і вилазив із нори цілий в г…і.

Ще одну дуже приємну роботу мали хлопці від Лазєнок — виганяти і приганяти курортних коней на пасвиско і до стайні. Конюхом був старий лемко Данько. Він їздив на Машці (трофейна кавалерійська кобила, яку залишили німці, бо мала покалічені ноги). Але ж то була гарна кандиба!!! А, як вона ішла вискаком — ніби пливла. Решта хлопців їздили кожен на «своєму» коні. Найбільша радість була, коли гонили коней купати до річки на Пісочну (коло Мавкович є ділянка ріки з піщаним дном). То їхалося два кілометри, один із яких — вискаком. Але ж то було! Хлопці нераз падали з коней. Було, що й руки ламали. Але ніхто не відмовлявся від коней. Кожен «кавалерист» мав власні ховста (металева частина упряжі коня, яка вкладається йому до морди) з поводками (вуздечкою), які дехто переховував під подушкою. Цікаво, що нікого з хлопців ніхто не будив зранку, а вставати треба було о 5.30. Рідко хто запізнювався, бо знав, що замість нього обов’язково хтось інший сяде на його коника. Кожен із хлопців намагався підгодувати свого коника, щоб той біг до наїзника з першого поклику.

Слід наголосити, що кожен хлопець від Лазєнок умів добре плавати, бо тут були і стави, і прекрасна річка. Найкращі місця для купання були коло моста (за млином) та коло тами (дерев’яна гать поперек річки). Там було найглибше і можна було скакати на голову з крутого берега. А хто відважніший, то скакав з верби, віднога якої тягнулася ген над водою на висоті 3-3,5 м.

До 1950 р. скакали ще й з дерев’яного мосту, але то вже були найбільші зірвиголови. Перед тим, як скочити до води, кожен голосно кричав, щоби якнайбільше людей звернуло на нього увагу. Особливо хотілося, щоби дівчата спостерігали його стрибок. І вже, коли після купання дівчина прорекла: «Але ж ти вар’ят!», — то була найбажаніша фраза.

Тепер таких вар’ятів зовсім нема, бо нема де купатися, та й не вміють люди плавати. Можливо, однією з причин того, що люди покинули ріку, було страшне забруднення відходами городоцького молококомбінату та інших виробництв. Черлянська військова частина також зливала до ріки невикористаний авіаційний бензин і мазут. Під цим кутом зору, застійні часи виявилися для нашої Верещиці просто порятунком. Вона почала відроджуватися, і тепер деякі хлопчаки навіть приносять додому щупаків і раків.

Записав Орест від Славка

Ви можете висловити свою думку щодо цієї статті на форумі.