Великим називається наш Любінь тому, що неподалік, для порівняння, знаходиться Малий Любінь. Про історію його виникнення є згадка у короткому нарисі історії Великого Любеня.

Але Великим Любінь є ще й через те, що він реально великий. До його складу входить кілька районів, назви і поділ яких з’явилися невипадково, протягом історичного розвитку міста. Постараємося описати ці райони, а адмін додасть мапу, щоби було наочніше.

Підемо за годинниковою стрілкою зі сходу на захід і далі на схід, бо, фактично, Великий Любінь розділений на дві частини зі сходу на захід гостинцем Львів-Самбір.

1^-й мікрорайон — Фільварок, який не знати коли закладений паном чи бароном як сільськогосподарське виробництво. До 1950 р. там був свинарник, два корівники, кошара для овець. Та й ніби все. Конюшні були розкидані по селі — одна була коло старої церкви, де тепер стоять людські хати і пожежна частина. Там були стайні нашого священика — попівщина.

Друга конюшня була на «Тамтій стороні», тобто, за потоком. Був ще один свинарник на Мартиняковому обійсті і коло «Жидівського муру». То був великий (12х40 м) недокінчений будинок (війна перебила його будівництво). Жидівська громада планувала створити там притулок для одиноких старших людей. Уже до середини 50-х років його добудувала совєцька влада і відкрила там «нову» школу.

До речі, в Любені було на той час три школи: Опалінськова (бо там жив і вчителював Опалінський); коло спиртзаводу «Лєґрова школа» і ще одна біля Будинку просвіти (він же — клуб).

Ну, то по ходу. За фільварком на горі стояв (та й стоїть) колись гарний палац Вільчків, потім Бруницького. Внизу під палацом була і є ґуральня (нам відома як спиртзавод), через яку не один житель Любеня сконав.

Трошки вбік від палацу є цвинтар і починається Кавалок (вул. Лесі Українки до вул. Січових Стрільців). На Кавалку стоять тепер уже дві церкви УГКЦ.

Далі розміщений район Косцьола (від вул. Січових Стрільців до селищної ради). Там є вже нова церква УПЦ Московського патріархату. Колишня Лєґрова школа тепер працює за дитсадок, а за нею нова (до 1000 місць) школа. Далі доживає кінця віку клуб. За 200 м від нього — костел. За якихось 200 м від нього стоїть отой жидівський мур, він же Нова школа, а тепер — Великолюбінська лікарня. То вже починається славнозвісний район Лазєнок (від селищної ради до річки Верещиця).

А чому звідси? Тому що тут нарід здавав свої кімнати в найм для «курсовочників». До курорту приїжджало лікуватися так багато людей, що в самому санаторії годі було їх розмістити. Тому «лазєнкові» з травня місяця (тоді починався перший заїзд на лікування) гарно прибирали кімнати, які призначалися для найму, і до кінця вересня їхня каса поповнювалася щомісяця на 25-30 рублів з одного курсовочника. Те винаймання приносило не лише фінансову користь, а й значну духовну, культурну, чого не мали інші райони Любеня. Зрозуміло, що, коли курортники значну частину доби проводили в одній хаті з господарями, то без спілкування, розмов не могло обійтися. А курортники приїжджали з цілої України, а пізніше й з цілої «нєоб’ятной родіни». Кожен розказував, як міг, про своє життя «там». Дуже страшно було слухати розповіді про голод на Великій Україні. Нераз годі було заснути після тих оповідей. Розмови велися, в основному, ввечері, бо вдень місцевий люд працював. Тому лазєнкові були цивілізованіші від решти жителів села. Коло Лазєнок з’явився перший у Любені телевізор — у конторі рибгоспу, а потім — у нащадків любінського мірошника Хлопецького.

Закінчується район Лазєнок рибгоспом, де працювали не місцеві люди, а зі сусідніх сіл – Мавковичі, Мальованка. Правда, декілька людей було там і з «Варшави» (вулиці Сагайдачного, Тибенщина, Сонячна, Джерельна).

То ще один район Любеня. На Варшаві жили лише поляки, хоч і на решті території їх теж не бракувало. Варшава, Горівщина, Тибенщина розміщені поряд із гостинцем на Мавковичі. Чому Варшава — то ясно.

А Горівщина — бо в тому районі було дуже багато пожеж. Підпалював сусід сусіда, ближчий чи дальший. Як тільки починали сильно гавкати пси, за якусь хвилю спалахувала чиясь стайня, стодола чи навіть хата. Здається, не було там господаря, щоб не горів. Про Тибенщину докладних відомостей не маємо.

Далі йде «Тамта сторона» (від вул. Франка, вул. Шевченка, Довбуша до Каміньки). То досить великий район. Найбільш відомі об’єкти — конюшня «Стрикова» і Ліктровня (електрична підстанція). Конюшня Стрикова, бо довший час вона була під керівництвом бригадира Кондзьоли, якого чомусь в колгоспі всі називали стриком (брат тата).

На Тамтій стороні були гарні старі сади. Подекуди вони і дотепер є. Район розміщений на горбі, тому дерева там гарно ростуть.

Внизу під Тамтою стороною розтяглося Болонє (вул. Оболонь і північ, вул. Грушевського). Рівнина майже 10-12 га, порізана потоками. Один виходить з великого, колись гарного джерела Камінька. Другий — з іншого джерела — Кирничка. До речі, на Варшаві також є гарне джерело — Мала Кирничка. До речі, маючи такі добрі, Богом даровані джерела, Любінь задихається без води.

Проходить через Болоні ще один, але вже горе-потік, який починається біля Фільварку і поповнюється стьоками від будинків без каналізації і найбільш «запашними» відходами виробництва спиртзаводу.

Далі за Камінькою починається район Кінець (від Каміньки до вул. Замкова і до колгоспу), до якого належать той же спиртзавод, замок (палац) або паґурок, де тепер працює школа-інтернат для дітей із затримкою у розвитку. До Кінця належить і колишній колгосп, де тепер організовані різні виробничі приміщення — деревообробне (виготовлення паркету, дверей), авторемонтна майстерня і т.ін.

Треба ще відзначити з великою прикрістю, що у Великому Любені є лише один спортмайданчик — футбольне поле в запущеному стані. І залишається тільки надія, що до 2012 р. щось таки зміниться на краще у спортивному і культурному житті міста.

По лівий бік від вул. Франка за потоком починався безлюдний район Вошивец. Там навіть доброї трави не було. Тільки відважні люди могли йти повз нього ввечері. Кажуть, що то є місце нечистої сили. За сміливцем там завжди з’являвся якийсь панок у чорному капелюсі з калюбкою. І, коли сміливець уже втрачав витримку, то мусів голосно сказати: «Всякоє диханіє Бога хвалю», перехреститися, і нечиста сила зникала.

Треба відзначити, що тепер місто так розбудувалося, що годі віднайти колишні межі мікрорайонів. Проте, старше покоління і надалі вживає всі ті старі назви.

Орест записав від Славка

Ви можете висловити свою думку щодо цієї статті на форумі.