Передовсім треба розуміти, як влучно написав хтось в інтернеті, що через загибель людей на Майдані, перемоги у цій революції вже не буде. Не буде такої ейфорії, як була після переможного завершення Помаранчевої революції у 2005 році. Ми ніколи не зможемо влаштовувати бурхливих святкувань чергових річниць, бо завжди перед очима стоятимуть світлі обличчя Героїв Майдану, котрі віддали своє життя за перемогу народу над злочинною владою. Хлопців, котрі зі своєї «Першої», «Чотирнадцятої», «Львівської», «Гуцульської»… сотні перейшли в «Небесну Сотню», як їх окреслили побратими.

До середини лютого дехто періодично намагався посіяти сумнів, мовляв, Майдан ось-ось розійдеться, а сякі-такі здобутки революції будуть розтринькані, як це вже мало місце за нашої пам’яти, громадянин Янукович з металевими нотками в голосі час від часу виступав зі зверненнями до народу, пригрожуючи силовим втихомиренням «екстремістів», його поплічники з піною на губах добирали найобразливіші епітети для окреслення повстанців, а міністри злочинного уряду і деякі народні депутати кричали, що міліція занадто поблажливо ставиться до майданівців – з ними треба розправлятися жорстко.

Після розстрілів 18-20 лютого ні в кого з повстанців не залишилося жодних сумнівів у тому, що Майдан стоятиме, доки не будуть виконані головні вимоги протестувальників. Більше того, майданівці не стояли, не гинули і не збираються відстоювати будь-кого з політиків. Це вони довели в черговий раз, коли зупинили автомобілі Арсенія Яценюка і Юлії Тимошенко, пригадавши їм, хто виборов для них волю, і чиїми слугами (а не панами) вони повинні бути. Значний здобуток Майдану полягає в тому, що люди не хочуть змінити клоунів, щоб цирк залишився. Вони вимагають поміняти життя! Крок до цього – викорінення корупції. Хлопці і дівчата з Майдану попереджають: хто візьме або дасть хабаря, стає одним із вбивців Небесної сотні.

А тепер про деякі з перших здобутків Революції гідности.

20.02 депутати Верховної Ради врешті змогли зібратися на екстрене засідання. Виявилося, що Янукович втік, тому єдиною легітимною владою в державі залишилася Верховна Рада. Першим документом, який вона прийняла, стала постанова про припинення вогню і повернення всіх силовиків у місця своєї дислокації. Верховна Рада працювала протягом усіх вихідних, оскільки ситуація вимагала негайного врегулювання.

Верховна Рада прийняла також постанову про те, що повертається Конституція України в редакції 1996 року зі змінами 2004 року. Ця конституція обмежує права президента і розширює повноваження парламенту, таким чином усуває можливість узурпації влади однією людиною-диктатором. Парламент оголосив дострокові президентські вибори на 25 травня 2014 року у зв’язку з тим, що Віктор Янукович самоусунувся від влади.

Депутати звільнили від виконання обов’язків колишнього міністра внутрішніх справ Захарченка та висловили недовіру Генеральному прокуророві Пшонці. Була прийнята також постанова про запобігання проявам сепаратизму та іншим зазіханням на основи національної безпеки. У відставку відправили найбільш антиукраїнських міністрів, зокрема, Табачника – міністра освіти, який наніс величезну шкоду вітчизняній системі освіти, перетворив міністерство в тотальну корумповану систему. Верховна Рада звільнила суддів Конституційного Суду, які своїми рішеннями порушили закон, зґвалтували Конституцію України і віддали Януковичу повноваження, які йому не належали. Суддів звільнили за порушення присяги та вчинення антиконституційних дій.

Було прийняте рішення, яке дозволило звільнити з ув’язнення Юлію Тимошенко. Тут треба застерегти, що всупереч повідомленням деяких світових мас-медіа, майданівці радіють звільненню екс-прем’єр-міністра, але в жодному разі не хочуть бачити її при владі. З арештів випустили всіх активістів Майдану, яких незаконно ув’язнила злочинна влада. Почалося розслідування убивств на Майдані.

Події в Києві активізували місцеві громади. По містах почали організовуватися загони Самооборони, які разом з міліцією патрулюють міста з метою захисту від мародерів. У всіх регіонах відбуваються мітинги. Складна ситуація в Криму, особливо в зв’язку з тим, що Росія має на півострові військо, але корінний народ – кримські татари – виступають за те, що Крим є частиною України.

На блискавичний розвиток подій у Києві відреагувала також міжнародна спільнота. Різні європейські країни підтвердили, що єдиним легітимним органом влади в Україні є Верховна Рада, а колишній президент не виконує своїх обов’язків, що означає, що він самоусунувся від влади. Європейський Союз і США запровадили санкції проти режиму Януковича, також було призупинено ліцензії на експорт обладнання, яке можуть використати для внутрішніх репресій. Реакцією Росії стало відкликання посла РФ в Україні, оскільки, за словами прем’єр-міністра Медведєва, існує реальна загроза російським інтересам, життю і здоров’ю росіян. Росія донині визнає Януковича чинним президентом.

Верховна Рада в поспіху зробила також деякі контроверсійні кроки. Так, наприклад, було невчасно відмінено закон про мови національних меншин, що сколихнуло антиукраїнські настрої в Криму і на Сході. Однак, українці також відреагували на це. 26 лютого Західна Україна оголосила, що буде говорити російською мовою (вдома, на роботі, на вулиці), у відповідь Донецьк заявив, що говоритиме українською. На Майдані від початку не було і нема мовної проблеми, як і нема її в повсякденному житті, — це деякі політики намагаються розпалити ворожнечу в українському суспільстві на основі мови, релігії, історії, етнічної приналежности. Без окулярів видно, що такі настрої під’юджує третя сторона, якій дуже залежить на розколі України.

У ці тривожні дні зроблено також дрібніші, але не менш важливі кроки. Верховна Рада повернула Межигір’я — колишній маєток Януковича в національну власність. Майданівці і кияни неофіційно змінили назву вулиці Інститутської, на якій було вбито найбільше повстанців, на вулицю Героїв Небесної сотні. Очікується офіційне затвердження зміни назви. 25 лютого 2014 року, на 24-ому році незалежности України, врешті було демонтовано золоту совєцьку зірку на флагштоці над Верховною Радою.

Із головних завдань, які стоять сьогодні перед новою владою, залишилося обов’язкове проведення люстрації. Майдан не розійдеться, якщо до влади прийдуть тільки нові обличчя, але не буде змінена сама система. У цьому питанні Україна може скористатися добрим досвідом сусідньої Польщі, допомогу якої з перших днів повстанці дуже сильно відчувають і з вдячністю цінують.

І ще одне. Майдан своїм рішенням встановив 20 лютого Днем національної пам’яти, щоб кожного року згадувати хлопців з Небесної сотні, котрі віддали своє життя за нову Україну для нас. Щоб згадувати і пам’ятати їх завжди. Слава Україні!

Люда Бублик

Сьогодні я поїхала на Майдан не за звичним маршрутом – вийшла на станції метро «Хрещатик» і попрямувала до виходу «вулиця Інститутська». Не перебільшуючи, зізнаюся, що руки й ноги тремтіли. Раптом згадалося 18 лютого, коли разом з товаришкою ми йшли в безперервному потоці майданівців, котрі несли прапори і співали патріотичних пісень. Я була там передовсім як журналістка, не хотіла пропустити жодного моменту, факту чи історії революції. Товаришка, як тисячі інших жінок і літніх киян, не уявляла собі, що її могло б не бути на Майдані в такий важливий день – якраз планувалося засідання Верховної Ради, на якому мали бути прийняті постанови, важливі для долі країни. Тим більше, що троє її синів крокували в шеренгах сотень Самооборони Майдану. Усі троє (33, 28 і 19 років) – молоді, високі, гарні і освічені. Старший – одружений, батько двох синів; молодший – після закінчення ексклюзивної гімназії східних мов зараз студент КПІ; середній син – фахівець з ІТ. Просто такі, як і їхні побратими, що маршували зараз з ними пліч-о-пліч до будинку Верховної Ради на Грушевського.

Далі…

Сьогоднішнього дня чекали особливо. Саме сьогодні повинно було відбутися засідання Верховної Ради, на якому мала бути розглянута можливість повернення до Конституції 2004 року. Основним пунктом у тій конституції є значне обмеження повноважень президента, тобто, фактично, повернення до парламентсько-президентської республіки. Це була одна з головних вимог протестувальників на Майдані. Дві інших – негайна відставка Президента Януковича і звільнення від відповідальности всіх затриманих активістів.

О 8 год. ранку люди вирушили з Майдану до Верховної Ради, але підходи виявилися заблокованими міліцією і «Беркутом». Вулицю перегородили вантажними автомобілями, за якими стояли підрозділи міліції. Протестувальники зайняли перехрестя вулиць Інститутської та Шовковичної. Молодь у власноруч зроблених обладунках, з прапорами, в касках підійшла до вантажівок, а жінки і старші залишилися на перехресті.

Міліція за вантажівками ховалася за щитами, а з-за їхніх спин в натовп протестувальників почали летіти світло-шумові та газові гранати. Одна граната «Терен-7» вибухнула в мене під ногами, уламок впився в ногу. Кілька газових гранат розірвалося 2-3 метри далі, а одна – просто переді мною. Далі…

П’ятниця, 31 січня 2014, 19:33

Дорогі в Христі! Останніми місяцями наша країна переживає тяжкі випробування, які свідчать про глибоку кризу у відносинах між суспільством і владою. Небажання влади дослухатися до думки народу вже призвело до трагічних наслідків.

Ми висловлюємо свої глибокі співчуття сім’ям загиблих, запевняючи їх у нашій молитовній близькості, солідаризуємося з родинами переслідуваних, стаємо на боці побитих, пригноблених, утиснених і зневажених. Наш голос нині єднається з голосом мільйонів громадян України, які взивають до неба про правду і справедливість словами Священного Писання: «Розлийте, небеса, згори росою правду, і нехай хмари дощем її виллють! Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість!» (Іс. 45, 8). При цьому хочемо підкреслити, що справедливість не наступить доти, доки не буде зцілена остання рана на тілі постраждалих, доки не будуть віднайдені всі пропалі без вісти, доки в суспільстві не буде усунено загрози фундаментальним правам і свободам людини та народу в цілому й відновлено довіри до влади, без чого неможливо будувати сучасної правової держави.

Далі…

У неділю, 12 січня 2014 року, в церкві св. Миколая (УГКЦ) під час Божественної літургії гостював чоловічий співочий гурт з Церкви Євангельських християн баптистів зі Львова. У ході Літургії гості підтримували у стилі морморандо спів нашого церковного хору і заспівали молитву «Отче наш» авторства Дмитра Воєводи. Під час Святого Причастя гурт захоплююче виконав програму колядок.

Парох о. Богдан Тишкун сердечно подякував гостям за те, що жертвенно приїхали заспівати, підкреслив, що чоловічі голоси особливо гарно звучали в церкві, де хор складається виключно з жінок і дівчат. У свою чергу, гості запропонували продовжити започатковану в цей день співпрацю і підготувати в Любені міжконфесійне свято духовної музики.

На сервісі OpenStreetMap спільними зусиллями учасників цього проекту, а також декількох любінчан, у ньому не задіяних, була створена схема нашого міста, на котрій зазначено всі вулиці, практично кожну будівлю, і навіть більшість доріг, доріжок і стежок у полях та лугах навколо Любеня. Можете переконатися самі:

View Larger Map

В якості основного джерела інформації використано супутникові знімки Microsoft Bing та зібрані мною під час пішохідних та велосипедних прогулянок GPS-треки. Але цього було недостатньо, і у створенні мапи мені дуже-дуже допомагали наступні люди:

• Тарас Бугай — зібрав значну частину інформації про номери будинків по вулиці Шевченка та Довбуша, допоміг взнати багато назв вулиць;
• Сергій Тележинський — зібрав значну частину інформації про номери будинків по вулиці Львівській, вказав на помилки;
• Людмила Бублик — закрила добрі кілька десятків білих плям на мапі, вказала багато цікавих об’єктів.

Результат цієї спільної праці є, мабуть, найдокладнішою і найточнішою схемою Великого Любеня на сьогоднішній день. Але, ще є куди рости — поки що зазначено може 25% номерів будинків, вказані не всі магазини та організації, а також, я майже впевнений, на ній є помилки та неточності. Якщо ви їх знайдете — повідомте про це за адресою webmaster@lubin.in.ua, і я все оперативно повиправляю.

Ігор Помаранський

19.01.2013. Учора звечора майже до півночі по всіх закутках Любеня лунали дзвінкі жіночі голоси. То молоді і старші господині разом зі своїми дочками, а інколи й внучками, ходили щедрувати «на церкву». Від хати до хати переходили групи засніжених, але веселих жінок. Лункий дзвінок сповіщав господарів, що до їхньої садиби наближається радісна новина про те, що «Христос хрещається!» Господарі прив’язували псів і запалювали світло, щоби рум’яні з морозу щедрувальниці, яких, здається, не брала ні хурделиця, ні втома, знали, де на них чекають, у які ворота їм поспішати. Особливо приємно було, коли вдома заставали при святковому столі гостей здалека.

Далі…

Як було зазначено на самих початках сторінки про наш Любінь, ми прагнемо зібрати максимум інформації з усіх можливих джерел про наше місто. Сьогодні подаємо текст, опублікований в енциклопедії «Історія міст і сіл УРСР».

Це енциклопедичне видання про міста і села підсовєцької України було започатковане 29 травня 1962 року і складається з 26-и томів (14 із них пізніше було видано ще й російською мовою). Партійне керівництво прийняло постанову про перше таке фундаментальне видання про міста і села України, яких на той час було понад 40 тисяч. «Згори» було дане завдання. Академія Наук України розробила вказівки, як повинна виглядати кожна стаття про той чи інший населений пункт, Державна історична бібліотека керувала процесом, а виконували завдання вже на місцях (республіка дала завдання областям, області — районам, райони — містам і селам).

Основним завданням випуску такого поважного видання було: показати несамовито позитивні зміни за совєцької влади в забитих і затурканих раніше українських містах і селах. Читаючи будь-яку статтю, переконуєшся в цьому на кожному кроці.

Однак, історики і краєзнавці, які готували матеріали, не могли не написати про прадавню історію того чи іншого населеного пункту. При цьому використовувалися видання з початку ХХ ст. і давніші історичні документи. Одним словом, була проведена потужна підготовча робота з першоджерелами. Завдяки такій мурашковій праці ми, наприклад, знаємо, що на території нашого Любеня життя було вже у 4–3 тисячолітті до н.е. Чи можна це осягнути розумом? Знаємо також, що у 1624 і 1648 р.р. Любінь був дощенту зруйнований під час татарських набігів, бо ж був збудований як фортифікаційне укріплення. Це пояснює, чому в архівах ми вже, на жаль, не знайдемо метричних книг зі XVII ст. Але заохочує шукати відомостей в інших історичних документах того періоду.

Том «Львівська область» вийшов у світ у 1971 році — в період розквіту комунізму на наших землях. Тому текст про Любінь треба читати на дуже тверезу голову, оцінювати і робити свої висновки, виловлювати з потоку пропаганди важливі історичні дані. Але читати варто.

Здала би ся добра коректура. Наприклад, всюди в тексті написано: «Населення 4302 чоловік». Підозрюємо, що навіть у ті допотопні часи в Любені жили також жінки. Тому треба писати 4302 особи (а не чоловік). Але текст подаємо у правописі авторів :).

Можна багато обговорювати і критикувати. У школі мене найбільше нервували твори і усні відповіді на тему «Що автор хотів сказати цим текстом?» Що хотів — вже сказав. Найважливіше — що ми зрозуміємо для себе, прочитавши цей текст.

Бажаємо захоплюючого читання! А буде захоплююче — переконайтеся самі! Ми ж обіцяємо наступні згадки про Великий Любінь з інших історичних джерел.

Орест

Завантажити відсканований оригінал у форматі PDF (16 Мб)

Далі…