Архів за Травень 24, 2008

Торфорозробка

Травень 24, 2008 | Рубрика: Історія,Місто

Найбільш відомим підприємством Великого Любеня, звичайно, є ґуральня. Багато сімей страждало через наявність такого підприємства в селі. Але були тут свої плюси. У радянські часи, якщо треба було придбати щось дефіцитніше, то спирт у сукупності з рибою, якої в рибгоспі було неміряно, відкривали будь-які двері.

Ще одне підприємство, яке працювало завдяки ґуральні, – “торфа”, тобто, торфорозробка. У Любені торфа завжди була жіночого роду. Ніхто ніколи не подумав сказати на неї торф. Навіть медівник (пляцок, тобто, випічка) називається торфа.

Торфовисько знаходиться за курортом. Там за копійки працювали місцеві жителі. Робота була нелегкою. Тільки уявити собі – цілу зміну (6 годин) треба було босому стояти по коліно у воді і різати торфу.

Для різання брикетів із торфи застосовували спеціальні різаки – ножі, вигнуті під прямим кутом. Порядок був такий. Спочатку один робітник знімав дерган (верхній шар землі, міцно сплетений корінням трави) на площі, визначеній керівником. Другий різав підготовану площу на смужки шириною 30 см, глибиною не менше 20 см. Тоді робітник із різаком починав різати торфу і викладати на поверхні. Інший забирав ці “цеглини” і складав на купки по 8 штук таким чином, щоби вітер добре продував кожну “цеглину”. Потім купки перекладали, міняючи “цеглини” місцями. І вже, коли торфа висихала настільки, що ставала майже невагомою, її вантажили на вагонетки і вузькоколійкою доставляли до ґуральні, де використовували як паливо. Частину торфи забирав курорт – на грязі. Він мав на своїй території кошари, в яких складував торфобрикети. З тих торфобрикетів робили болото, заливаючи їх сірководневою водою.

У розробці торфовиська брали участь і ми, пастухи, як вільнонаймані. Грошей нам не виплачували, а розраховувалися папіросами (цигарками). Заробляли ми 1-2 пачки “Парашута”, “Сєвєра” або “Новиє”, “Южниє”. У свої 6-10 років курили, як шевці. Було таке, що на торфі нічого не заробили. То старші посилали молодших до курорту збирати “бички” (недопалки). Хто приніс гарнішого (більшого), той сідав біля старших і вже не бігав навертати корови. А ви думали?!

Орест записав від Славка