Тра 25

Вісілє в Любені

КоровайНе думаю, що життя в Любені аж так дуже відрізнялося від інших сіл, але свої особливості таки мало.

От, наприклад, як проходили весілля (у Любені кажуть вісілє). Наготувати господині старались від душі, звісно. У Любені були вибрані жінки, яких називали господинями. Вони професійно займалися приготуванням їжі на ціле весілля (часами — по 200 гостей!). Приготування тривало кілька тижнів, а “замовляти” господиню треба було кілька місяців наперед.

Запрошені гості бавилися від душі. Але на кожному весіллі, звичайно, були і “запорожці” — ті, хто не був запрошений на весілля, але дуже хотіли погуляти (потанцювати). А тим більше, коли дівчина якогось кавалєра була запрошена. Тут вже можна було сподіватися чого завгодно. Усе залежало від весільних старостів. Якщо вони були поважними, як зараз кажуть, комунікабельними, то все обходилося культурно. Але, якщо, не дай, Боже, старости були принциповими, або трошки “перебрали”, то тут без авантури не обходилося. Урешті-решт, у хід ішли дрючки, дишлі, мотики, — все, що потрапило під руку.

А починалося від того, що один “запорожець” сказав старості, щоб заграли йому “штаєра” (вітальний марш), бо він хоче.

— Чи ви мя, музики, не пізнали?
Жи ви ми штаєра не заграли.
Тато вмер, мама хора,
А я хлопець з-під Самбора,-
Гуляю, співаю, як холєра!

Ой, шо я по Львові находивсі,
Ой, шо я у Львові надививсі!
Сіла баба на балконі,
Виставила ноги голі.
Втікав я, сміявсі, як холєра!

Мамуню, мамуню, Ваша донька
Висока, широка, солодонька.
А я маю охотоньку
Полюбити Вашу доньку
Ой маю, ой маю, як холєра! (і так до безконечності)

Староста не погоджувався. Той кавалєр гонорово проходив у центр між танцюючих, піднімав високо руку над всіма (бо то мусів бути кремезний хлопець) і, якщо він був трохи вихованішим, викрикував: “Гов, музики! Мариська коралі згубила!”, а, якщо то був “хлопуньо” невихований, то міг крикнути: “Гов, музики! Хтось тата в ср… копнув!” Запрошені гості почувалися ображеними, бо хтось їм перешкоджав у забаві, і хотіли вивести “запорожця” з подвір’я. Починалася шарпанина.
Далі все справді залежало від першого старости: або він втихомирював весілля, або все пускав на самоплин. Рідко яке весілля закінчувалося без мордобою.

Причиною бійок на весіллях у Любені в кінці 40-х, на початку 50-х р.р. часто були “москалі” — солдати, які служили в Черлянах. Там був “ародром” військовий, і служили там у ті часи хлопці-фронтовики або просто переростки. Ну, і кожної суботи і неділі вони відвідували Любінь, щоби трошки скористати з забав, випити, якщо вдасться, і потримати в обіймах наших дівчат. Ясно, що жодному нашому кавалєру не хотілося, щоби до його дівчини (нехай навіть у танці) тулився якийсь москаль. Ну і все. Лупилися, як коні!

Пам’ятаю одне вісілє на ставах. То значить, що господарі жили в хаті, яка стояла просто між ставами. Але ж то було вісілє! Десь опівночі привалили на забаву 5-6 москаликів. Аби не робити авантури, староста виніс їм випити і закусити. Ну, і ясно, що москалям стало весело, потягнуло на подвиги. Як на біду, один і з них причіпився до гарненької старостини. Господи, що там робилося! Хлопці плавали в ставах, як крокодили. Бійка проходила на греблі, тому кожний удар, який трафив в щеку, валив хлопа в став. Найбільше лупив тих “запорожців” сам староста. Але і він “обірвав”. З тієї простої причини, що його “гарненька” дуже боялася, щоби її милого не забрало НКВС. Вхопила його ззаду за руки і благала: “Івасю, не бийсі! Івасю, тебе знов заберут!” А москаль тим скористався та й давай прати Івана куплею (солдатський ремінь із масивною пряжкою). Івана цілого кров залила. Він, як побачив кров, вирвався з обіймів жінки і давай прати… раз жінку, а два рази москаля.

Але ж то було вісілє!

Орест записав від Славка

А ще…

А ще наші хлопці інколи женилися на “рідні села”. Пам’ятається одне таке весілля у Керниці. Взагалі-то, коли говорилося “Керниця”, в Любені це викликало одну асоціацію: “А! То там, де борони на плечі кидають!” Нам поки що не відомо, звідки пішла ця асоціація (може, хтось із вас знає?), але цілком імовірно, що саме з одного з таких вісіль.

Так от, було весілля. Молодий з Любеня, молода — з Керниці. Зібралися старости з молодим, сіли в ГАЗон (у відкритому газоні ставилися лавки або причіпалися на спеціальних гаках дошки, на які сідала делегація) і поїхали. А дощі тоді були такі, що десь недалеко від Любеня той ГАЗон застряг у болотах посеред поля. Так сталося, що на біду ніхто не взяв зі собою мобілки (йшов приблизно 1965 рік…) ані щоби викликати технічну допомогу, ані щоби повідомити молоду про те, що молодий зовсім не думав її кидати в самий день весілля, а затримується через наслідки природніх катаклізмів на рідних дорогах.

Вихід був один. Усі, хто їхав у ГАЗоні, взялися до роботи, і години за 2-2,5 витягнули ту злощасну машину з болота на тверду землю. Після того в болоті були всі… крім старости, який виконував почесну місію — тримав коровай.

Приїжджають до Керниці, де їх, фактично, вже ніхто не чекав, бо була осінь, вечір, темно… Ну і місцеві, які так довго чекали на молодого з його старостами, тільки шукали зачіпки, щоби випробувати свої кулаки.

І були би любінці биті, “як пити дати!”, якби не один з любінської сторони. А він роботу мав таку, що жодна тренажерна зала з повним комплектом штанг і гантель не дасть такого ефекту, як та його робота. Розвозив він по Любені балони з газом… Уявили?

Так от, стояв він у дверях, а тут, на біду, трафилося, що до хати хотів зайти котрийсь із тої компанії керницьких хлопців, в кого свербіли кулаки… Ну, той наш трохи притиснув керницького до фотрини… Так що гості чітко почули, що щось хруснуло. Іно не знали — чи то була фотрина, чи той керничанин. :)

На тому конфлікт було вичерпано. І весілля поточилося за планом.

Записав Орест зі слів Ігоря (адміна), чиї дідо і баба мали нагоду на тому весіллі гуляти. :)

Коментарів: 7

  1. Денис Суділковський Червень 27, 2008 21:25

    Дякую, гарна стаття, покажу її своїй дівчині.
    А у вас, хлопці, здається стилі CSS злетіли =( Виправте :)

  2. admin Червень 27, 2008 21:33

    даруйте.. поправив. так краще? =)

  3. Marta Лютий 14, 2010 09:45

    Cikavo bulo pochitati statju, tak yak sama rosla na hutori Lubovicitchi bilay Kernitsi :)

  4. Василь Журавель Січень 5, 2011 15:05

    Я чув про борону що її ще “завдают” на плечі

  5. Анонімний Березень 26, 2012 23:08

    Не ображайте рідних татар ☺

  6. іван Травень 10, 2012 19:05

    в мене прабаба тую пісню співає.

  7. міську Жовтень 29, 2014 20:12

    на Совтисах на празнику як сі всі пунапивают, ту та пісні йде на ура пу пару разів) гуляю , сьпіваю як хулєра!

Залиште коментар