Питання це вперше виникло, коли я з колєґою переглядав фотогалерею tkb-design’а, а саме – цю фотку. Потім і інші питали, що таке загата.

З наукової точки зору, загата — це сезонна будівельна конструкція, споруджувана всіма мешканцями хати, у безпосередньому поєднанні зі стінами з метою енергозбереження та забезпечення утримання стабільного температурного режиму всередині.

А якщо по суті, то, як тільки надходила золота осінь, коли листя з дерев не опадало поодинці, а цілими зграями злітало на землю, переважно баба або й дід брали на плечі плахту (тобто, старе покривало на ліжко або інший величе-е-езний шмат міцної тканини), граблі і добрий шнурок і йшли до курорту, то значить — до парку санаторію.

У нас, в Любені, завжди кажеться «йти до курорту» і всі розуміють, що це до парку, який зараз вже відданий Самбірському лісництву і занепав до невпізнання. А ще в нас ходиться «в берізки», тобто, до березового гаю ще далі за парком.

Так от, баба або дід ішли до курорту і брали зі собою молодших дітей, яких взагалі тягалося всюди за собою, щоби самі вдома не спалили хати чи собі якої шкоди не зробили при пізнанні світу через свої перші фізичні, хімічні і піротехнічні досліди.

Менших дітей несли до курорту на каркохах, тобто, садили собі на шию.

У курорті плахта розстелялася і на неї згрібалося сухе (обов’язково!) листя. У залежності від розміру хати, такі походи могли відбуватися кілька або й кільканадцять разів. Найцікавіше було, як та плахта поверталася додому на двох ногах. Виглядало це саме так! Щоби не «бити дарма ноги», тобто, не ходити багато разів до того курорту, люди старалися набирати листя якомога більше. Зав’язували його в тій плахті і «завдавали собі на плечі». Це був якраз той ритуал, у якому брали участь діти, які йшли з дідом-бабою до курорту на листя (як на гриби). Вони допомагали підсадити ту величезну плахту, щоби вона добре вмостилася на плечах баби чи діда, і її зручно було нести.

Завдавання на плечі було ритуалом святим. Навіть коли ти йшов зі школи, або біг, як скажений до неї, бо не встигав на другий урок, а його мав якраз директор (хто пам’ятає нашого директора з тих літ?). Ти летів, а тут якраз біля центрального магазину (тобто, крамниці, яка знаходиться біля селищної ради, навпроти музичної школи, тобто, в центрі) виходить бабка і каже: «Синцю, а завдай ми на плечі». Ти просто не мав шансів не зупинитися і не завдати бабці на плечі торбу з закупами.

Але ми відхилилися від теми. У той час, коли дід (баба) носили листя з курорту, тато зі старшими синами, братами або сусідами будував довкола хати каркас загати. Забивалися кілки на відстані бл. 40 см, а до них зі сторони хати прибивалися дошки. Але частіше дошки просто вставлялися за ті кілки. Таким чином робилася ніби ще одна стіна довкола хати. Принесене листя поступово набивалося у простір між дошками і хатою. Найчастіше ця відповідальна місія доручалася найхудішому хлопцеві (а може й дівчинці) з родини, який на щодень зустрічався вигуком: “Ти, здохлєку!”. Так називали дітей, які не хотіли їсти. Їх повних родичів любовно обзивали “бамбулою” або “бамбуїлою”. Так от, здохлєк трамбував те листя в загату, залишалися тільки отвори на вікна. У загаті листя чергувалося з лотавою. У нас в Любені кажуть не отава, а саме лотава. Взагалі-то, це другий покіс трави. Тобто, її перший раз скосили, вона виросла знову і скосили вдруге.

Загата була просто необхідною для утримання тепла в хаті під час лютих зимових морозів. А морози в Любені колись були знамениті! А сніги які! Старші люди кажуть, що десь у п’ятдесятих роках понамітало стільки снігу, що люди мусили прокопувати тунелі, щоби вийти з хати і хоч якось рухатися вулицями.

Попри те, що загата була необхідною конструкцією, ближче весни вона ставала розсадником мишей і горобців, а ще там любили гніздитися кури. Баба їх ганяла з незмінним: «А шляк би тебе трафив наглий, та би трафив!» То був найстрашніший прокльон, хоча мало хто знав, що дослівно воно означає – «щоб тобі стався інфаркт». Якби знав, може би рідше такий прокльон вживався, як і другий, не менш страшний — «Би ті кров нагла залєла!», що, фактично, означало (часто несвідоме) побажання крововиливу в мозок.

Так закінчується історія про загату :)

Орест

Ви можете висловити свою думку щодо цієї статті на форумі.