У неділю, 12 січня 2014 року, в церкві св. Миколая (УГКЦ) під час Божественної літургії гостював чоловічий співочий гурт з Церкви Євангельських християн баптистів зі Львова. У ході Літургії гості підтримували у стилі морморандо спів нашого церковного хору і заспівали молитву «Отче наш» авторства Дмитра Воєводи. Під час Святого Причастя гурт захоплююче виконав програму колядок.

Парох о. Богдан Тишкун сердечно подякував гостям за те, що жертвенно приїхали заспівати, підкреслив, що чоловічі голоси особливо гарно звучали в церкві, де хор складається виключно з жінок і дівчат. У свою чергу, гості запропонували продовжити започатковану в цей день співпрацю і підготувати в Любені міжконфесійне свято духовної музики.

19.01.2013. Учора звечора майже до півночі по всіх закутках Любеня лунали дзвінкі жіночі голоси. То молоді і старші господині разом зі своїми дочками, а інколи й внучками, ходили щедрувати «на церкву». Від хати до хати переходили групи засніжених, але веселих жінок. Лункий дзвінок сповіщав господарів, що до їхньої садиби наближається радісна новина про те, що «Христос хрещається!» Господарі прив’язували псів і запалювали світло, щоби рум’яні з морозу щедрувальниці, яких, здається, не брала ні хурделиця, ні втома, знали, де на них чекають, у які ворота їм поспішати. Особливо приємно було, коли вдома заставали при святковому столі гостей здалека.

Далі…

У випадку великих міст любителі історії мають нескладне завдання — знайти давніші чи новіші публікації і там прочитати, як виглядало місто, як жили його мешканці (навіть біднота) 100 чи 200 років тому. Набагато складнішою є ситуація з малими містечками чи селами. Найменше інформації знайдеться про села, де не було церкви. Люди, які жили на хуторах або на краю села, в разі складних кліматичних умов не могли повідомити священика відразу про народження чи навіть смерть когось із родини. Якщо в разі смерті рідні мусили негайно зголосити і похоронити померлого, тому всіма можливими і неможливими способами таки довозили небіжчика до церкви і на цвинтар, то з народженням було по-різному. Радісну (якщо акушерка, а в народі звичайно пупорізка встигала до породіллі і дитина приходила на світ без більших проблем) звістку зголошували до церкви тоді, коли заметені чи заболочені дороги ставали більш-менш проїзними, а тріскучі морози дозволяли вийти надвір у часом єдиних на цілу родину чоботах чи бурках. Траплялося також, що в родині просто не було кому або всі були занадто зайняті весняними чи осінніми польовими роботами, щоби того ж дня прийти до церкви і вписати новонародженого до метричної книги. Тим більше, що вписувати могла тільки спеціально призначена людина (часто — дяк або й сам священик), зголошувати народження треба було при двох свідках. Вони повинні були поставити по хрестику замість підпису біля свого прізвища, каліграфічно або вкрай недбало вписаного дяком.

Далі…

У неділю, 19 грудня 2010 року, Преосвящений Владика Тарас Сеньків побував з пастирським візитом на парафії Святого Миколая смт. Великий Любінь Городоцького району. Урочиста Божественна Літургія, яку очолив Кир Тарас, у співслужінні понад 10-ти священиків, розпочалась о 12.00 год. Цього року для згаданої парафії день пам’яті Святого Миколая є особливим днем, так як виповнюється 10 років від моменту посвячення новозбудованого храму.

«Дякую Богові, дорогі у Христі браття і сестри, що можу разом з Вами святкувати 10-літній ювілей храму. Ті люди, котрі своєю вірою свідчили про його зведення, писали історію не тільки Вашого містечка, але й цілої Христової Церкви», — такими словами розпочав своє звернення до вірних Преосвященний Владика. — «Ця віра є найбільшим даром, котрий можна передати грядучим поколінням, і найбільшим даром, який ми отримали від своїх попередників». Далі…