_{Фото із сайту tsn.ua}

Сьогодні кримські татари відзначають 70-і роковини депортації свого народу з рідних земель. Ділимо з ними біль спогадів. Дуже добре розуміємо те, що вони пережили, бо «Хайтарма» і розповіді самих кримчан слухаємо, наче спогади своїх дідусів і бабусь, які пережили сталінський терор, репресії і трагічні поневіряння по сибірах за те, що здобували волю для себе і для нас.

Лише під кінець 70-их років ХХ століття кримським татарам дозволили повертатися до рідного Криму. Повертатися… А до чого? Усі кращі землі, всі надморські терени давно зайняті, причому зайняті тими, хто не вболіває за розвиток Криму і його процвітання, хто «накосив» зелені — і забирається в свою Москву з Петербургами жирувати на здобутому. А Крим залишається… зі своїми боргами, зі своїм бездоріжжям, без води і без перспектив…

Болимо разом із кримчанами тяжким болем за те, що сьогодні, через 70 років після совєтського пекла, створеного Сталіном, його послідовники знову не дають кримським татарам спокійно жити на своїй землі, вчити своїх дітей рідною мовою і навіть зібратися разом, щоб поплакати за тими, хто вже не повернувся з далекого заслання додому.

Сьогодні, 18 травня 2014 року, о. Богдан Тишкун відслужив у греко-католицькій церкві Великого Любеня панахиду за всіма загиблими вигнанцями кримсько-татарського народу. Вірні нашої церкви молилися за тих, котрі знайшли вічний спочинок на чужині, і тих, чиї рідні навіть не знають, де їхня могила. Просили, щоб Бог пробачив їм усі їхні прогрішення, вільні і невільні, прийняв їх до себе і оселив там, де праведні спочивають.

Сумуємо разом з нашими братами і сестрами, і віримо, що їхнє пекло на землі закінчиться, а вони вийдуть з того випробування вогнем ще сильніші і ще згуртованіші!