Кві 14

Великолюбінська говірка

Уже давно хотілося написати про це. Нарешті, руки дійшли. Ще би позбирати і зачесати думки, щоби показати всю красу і неповторність великолюбінської мови, точніше, говірки. Це — щоби не образити мовознавців.

Насамперед, хочу сказати, що особливості і красу мови тієї чи іншої громади починаєш розуміти тільки тоді, коли дивишся на неї збоку. То значить, або виїжджаєш кудись в інше мовне оточення. Ну, наприклад, на конференцію до Києва. Або, коли приїжджаєш в гості до тієї місцевості. Тобто, коли ти не народився в тому мовному середовищі.

З чого ж почнемо? Почнемо з дитинства. Перше, що мені прийшло на думку, то тфу-тфу! Не можу сказати, щоби це слово вживали тільки любінчани, але дуже вже воно мені подобається в нашій українській мові. Це слово має за собою цілу традицію. Це навіть ціла філософія життя. Полягає вона в тому, що ви МУСИТЕ сказати тфу-тфу, коли бачите на вулиці (а тим більше, коли приходите в гості) дитину від народження і до … років. Тут складно подати якийсь конкретний вік дитини, до якого їй треба казати тфу-тфу. Слово це говориться, щоби не врікти дитину. І це — найцікавіше. Якщо повірити в те, що можна врікти дитину (напишіть хтось про це!), то вже зовсім неймовірним видається, що одне тільки тфу-тфу може від цих вроків захистити. Боронь вас, Боже, зайти до хати, де є маленька дитина і не сказати цього заповітного слова. Така ваша поведінка може викликати обурення, а навіть спричинити повний розрив стосунків із тими людьми, до яких ви прийшли. Навіть, якщо ви були дуже добрими приятелями.

Інше з дитинства. В Любені (і не тільки) вчать дітей до всіх, абсолютно до всіх старших (в міру) людей говорити вуйку і цьоцю. Навіть, якщо вони біля ваших родичів близько не стояли. Кажу чесно — спочатку я думав, що то тільки в нас так кажуть. Але зовсім недавно довідався, що у шведів також всі — вуйки і цьоці. Так що ми не самі. До речі, до тих, що вже дуже старші, вчать говорити діду і бабо, а в Любені, часом, дзядзю і бабцю.

Якщо вже мова про дитинство, то тут хочу розказати про один реальний випадок, який мав місце саме в Любені. Донька певної жінки вийшла заміж і з чоловіком виїхала жити до російськомовної частини нашої Батьківщини, чи навіть до Росії. Вже й не пам’ятаю. Але це не важливо. Народилися діти. Люди були дуже запрацьовані, але врешті приїхали до бабусі в гості. Котрогось дня дорослі разом зі старшою дитиною поїхали до Львова «шось си вкупити». Молодшого хлопця залишили вдома з бабусею. Приїжджають – бабуся стурбована, а дитина заплакана. Питають, що сталося. Хлопчик підбіг до мами і жаліється, що цілий день просив: «Бабушка, кушать!» Дочка запитливо дивиться на маму: «Як, Ви дитині їсти не дали?», а та каже: «Ти шо? Я з двайці разів питала — Будеш їв?», а він мені — шо шось го кусат!»

Зі школи пам’ятається, як один хлопець любив бігати до їдальні (яку називали столова) і просив: «Цьоцю, тилєтко!», що означало, що він хотів котлетку. А хто пам’ятає ті котлети по 13 копійок? Котлету клали на половинку скибки «квадратового» хліба. Люди, чи ви то пам’ятаєте? А я особисто любив купувати коржики по 10 копійок. Вони були на вигляд як скрепка від степлера з наполовину загнутими кінцями (тут буду просити адміна, щоби намалював цього коржика, бо так не розкажеш), а на смак… Здається, найсмачніші у світі. Тільки «колір шкіри» у них часто був різний — від блідого (коли вуйко Вопшим фазу з’їв) до смаглявого, коли коржик не витягнули вчасно з печі.

До речі, про вуйка Вопшима. Коли пропадало світло, моя мама все казала, що треба до Вопшима дзвонити, питати, де фаза. Ну, тобто, ви в курсі, ким працював вуйко Вопшим. А назвали його Вопшим, тому що говорив він так: «Ну, вопшим, так. Тут треба прикрути, тут врізати… Вопшим, ти поняв?». Така кличка і приклеїлася до нього.

Ми з вами цивілізовані і всі розуміємо, що кличка в селі — головне. Без сільського прізвиська людини просто не може бути у списках «своїх». Тут можна було би розширити тему і дати кілька десятків смачних прикладів. Але ж, розумієте, родина, туди-сюди…

далі буде…

Орест

Ви можете висловити свою думку щодо цієї статті на форумі.