Сервіси стають щораз простішими і зручнішими, тому коло користувачів інтернету сьогодні охоплює практично всі верстви населення — від школярів до пенсіонерів. І переважна більшість цих (нових) користувачів, зазвичай, не дуже добре поінформовані щодо можливих небезпек. І з великою довірою відноситься до того, що тут бачить.

Звісно, було би дивно, якби тим не скористалися шахраї, зловмисники і просто не дуже порядні люди.

І вони користуються!

У цій статті я би хотів розказати про деякі яскраві приклади зловживання довірою і пояснити, хто і для чого це робить.

Збір грошей (ніби-то) на лікування хворих дітей

Увага! Звісно, далеко не всі подібні повідомлення є шахрайством. Але з того, що я бачу по групах — дуже, дуже значний відсоток подібних повідмолень — від шахраїв.

Типові ознаки шахрайства:

• мінімум даних про хвору дитину (часто навіть не вказано, із якої області/міста дитина, не вказано прізвище)
• при спробі знайти іншу інформацію про цю дитину в інтернеті — у результатах пошуку Google нічого немає
• пошук по вказаному номеру кредитної картки або телефону може давати цікаві результати (наприклад інші оголошення про збір коштів для хворої дитини — з іншим іменем та/або фото, або інші явно шахрайські оголошення)
• не завжди, але досить часто гроші збирають на картки Ощадбанк або інших банків, що не мають розвинених сервісів інтернет-банкінгу (бо при переказі на них не видно ім’я/прізвище отримувача, тому не треба заморочуватися з тим, щоби вони співпадали з прізвищем дитини)

Натомість, типові ознаки справжнього оголошення про збір коштів на лікування:

• докладна інформація про дитину, хворобу і потреби
• коли щось таке стається — люди звертаються до місцевих чи державних ЗМІ, і інформацію можна знайти на інших перевірених ресурсах (сайти газет, телеканалів тощо)
• оголошення локальне — бо нема особливого сенсу збирати кошти на лікування дитини зі Львова у групах Харкова чи Одеси, і навпаки.

Хто це робить: якщо культурно — якісь нелюди без серця.

Для чого це роблять: щоби виманити у довірливих людей гроші.

Як чинити?

• Ніколи не переказуйте гроші, якщо ви не впевнені, що гроші дійсно будуть витрачені на лікування дитини.
• Ніколи не поширюйте оголошення, у достовірності котрого ви не впевнені. Інакше ви будете співучасником шахраїв.
• Якщо бачите такі оголошення і маєте час перевірити дані — повідомляйте у коментарях тих, хто це опублікував, про потенційну небезпеку. Запитуйте у коментарях, чи дані перевірені.

Випадковий вибір переможця

Останнім часом це шахрайство стало дуже популярним у Facebook. Виглядає воно як допис із фотографіями чемоданів грошей, дорогих автомобілів, приватних літаків, із текстом, що хтось (часто вказують відомого актора, Dwayne The Rock Johnson) обере випадковим чином «переможців» і подарує їм великі суми грошей. Іноді вказується, що сума «виграшу» залежить від країни проживання та/або дати народження майбутнього «переможця», але в будь-якому разі цифри там захмарні — 10 млн €, 80 млн € і т.п.

Для участі у «лотереї» допис треба поширити у п’ять груп.

Раніше бували і інші варіації: «у зв’язку із переїздом до іншої країни подарую щасливому переможцю свій старий Apple MacBook/Mercedes SLK/BMW M5» і т.п.

Не можу вам передати, як адміністратори груп Facebook «тішаться», коли їм пачками такі повідомлення находять. У більшості випадків, тих, хто це надіслав, відразу блокують у групі.

Хто це робить: дрібні інтернет-шахраї.

Для чого це роблять: для того, щоби набрати багато вподобань сторінки або учасників групи. Потім таку сторінку або групу можна продати досить дорого — від кількох сотень до кількох тисяч $$, залежно від того, наскільки велику аудиторію вдалося зібрати.

Як чинити: не поширюйте у групах дописи, що не мають стосунку до тематики групи. І не вірте в казки. :)

Facebook переказує $1 за кожне поширення і вподобання

Також досить популярне шахрайство — допис із фото дитини або жінки хворої на рак, іноді фото скалічений тварин, із текстом про те, що Facebook ніби-то переказує гроші на лікування. Деколи є приписка, що, ніби-то після 5 поширень на вашому профілі Facebook з’явиться «сердечко».

Хто це робить: дрібні інтернет-шахраї або жартівники

Для чого це роблять: тут можливі варіанти

• аналогічно, як у попередньому випадку — для того, щоби зібрати велику аудиторію і продати ресурс
• деколи просто для розваги — подивитися, скільки людей у це повірять.

Як чинити:

• не поширювати
• у коментарях тих, хто поширив, пояснювати, що відбувається.

Скріншоти із Viber без зворотніх контактів із закликами «розіслати по групах»

Приклад:

Особливості:

• не зрозуміло, яка дата оригінального допису (часом пошук в Google за зображенням показує, що тій історії років 5-10)
• не зрозуміло, що робити, якщо би раптом таку дитину десь знайшли. Ніяких зворотніх контактів нема.

Хто це робить: «жартівники».

Для чого це роблять: не зрозуміло. Можливо для того, щоби посміятися над довірливими людьми.

Як чинити:

• не поширювати
• у коментарях тих, хто поширив, пояснювати, що відбувається.

Новини із дuвнuмu буkвамu у загол0вkах і mekcmi

І більшості випадків це «зрада» і «сенсації». Дивні букви (де частина символів замінена на літери латинського алфавіту, що виглядають подібно до кирилиці) — це прийом, за допомого котрого сміттєві сайти крадуть вміст із інших сайтів таким чином, щоби пошукові системи (такі як Google) вважали, ніби їх контент не крадений, а оригінальний. Таким чином невелика група спеціалістів може легко підтримувати декілька десятків «новинних» сайтів, завдяки «сенсаційності» публікації набрати величезну аудиторію відвідувачів і заробляти немалі гроші на рекламі.

Але поза допомогою у збагаченні лінивим веб-майстрам, і є інші потенційні ризики:

• у потрібний момент ці сайти можуть переключитися на поширення ворожої пропаганди
• репости подібних публікацій потім можуть вважатися маркерами того, що ближче до виборів вам можна згодовувати рекламу певного типу (як це було успішно зроблено, наприклад, компанією Cambridge Analytica у Великобританії перед Brexit)

Хто це робить: недоброчесні інтернет-ділки та/або спецслужби ворожих країн.

Для чого це роблять: зібрати велику аудиторію на сміттєвих сайтах, мати змогу донести потрібну (неправдиву) інформацію у потрібний момент до великої аудиторії.

Як чинити:

• не поширювати
• у коментарях тих, хто поширив, пояснювати, що відбувається.

Висновки?

В інтернеті цікаво та весело, алее… — далеко не всьому, що ви бачите у соцмережах, можна вірити. Скажу більше — якщо ви зареєструвалися у Facebook тільки рік чи два тому, і список ваших друзів на 90% складається із таких самих як ви «новоприбулих» — правдивої інформації у вашій стрічці новин може бути менше, ніж брехні різного ступеню брехливості. І шахрайств.

Це завжди треба мати на увазі і ставитися до інформації максимально критично. В особливості перед тим, як щось поширити — бо ті, хто вас додав до списку друзів мабуть довіряють вам, як знайомій людині, і це підвищує довіру до всієї інформації, котру ви поширили. Умовно, якщо хтось перекаже тисячу гривень шахраям прочитавши поширений вами допис — у цьому буде і ваша вина.

Також, для того, щоби менше напружуватися у роздумах «правда чи брехня» у процесі читання своєї стрічки у Facebook — підпишіться на ресурси, котрі заслуговують на довіру. Офіційні ЗМІ (дуже рекомендую сайт «Новинаря»), благодійні фонди (якщо справді хочете допомагати хворим дітям, рекомендую «Крила надії»), відомих письменників, суспільних діячів, волонтерів, військових, політиків.

Яким буде український Facebook, чи робитиме він світ кращим чи гіршим — залежить від кожного з нас. Шануймося.

Ігор Помаранський

В якості основного джерела інформації використано супутникові знімки Microsoft Bing та зібрані мною під час пішохідних та велосипедних прогулянок GPS-треки. Але цього було недостатньо, і у створенні мапи мені дуже-дуже допомагали наступні люди:

• Тарас Бугай — зібрав значну частину інформації про номери будинків по вулиці Шевченка та Довбуша, допоміг взнати багато назв вулиць;
• Сергій Тележинський — зібрав значну частину інформації про номери будинків по вулиці Львівській, вказав на помилки;
• Людмила Бублик — закрила добрі кілька десятків білих плям на мапі, вказала багато цікавих об’єктів.

Результат цієї спільної праці є, мабуть, найдокладнішою і найточнішою схемою Великого Любеня на сьогоднішній день. Але, ще є куди рости — поки що зазначено може 25% номерів будинків, вказані не всі магазини та організації, а також, я майже впевнений, на ній є помилки та неточності. Якщо ви їх знайдете — повідомте про це за адресою webmaster@lubin.in.ua, і я все оперативно повиправляю.

Ігор Помаранський

Можете роздивитися мапу докладніше на Google Maps, або завантажте програму Google Earth (Google Планета Земля).

Ігор Помаранський

З радістю хочу повідомити, що про Великий Любінь, а точніше Великолюбінську школу, можна буде дізнатися зі ще одного сайту school.lubin.in.ua. Хоча він тільки «набирає обертів», заохочую усіх відвідати його і поділитися цінною інформацією.

Роман Іващишин

1. Насамперед, ви отримуєте адресу неземної краси. :) будь_яке_вільне_ім’я@lubin.in.ua. А майже всі імена наразі вільні (на момент написання статті зайняті тільки admin, oleg, nata).
2. Пошта@lubin.in.ua має простий і зручний інтерфейс — бо це Gmail. Тут не перезавантажується ціла сторінка після кожної вашої дії.
3. Вам перед очима не будуть мерехтіти набридливі анімовані рекламні банери.
4. Ви можете назавжди забути, що таке спам — на цю пошту він не приходить і не приходитиме.
5. Мабуть що у вас ніколи не закінчиться вільне місце у поштовій скриньці. Зараз об’єм кожної поштової скриньки складає майже 7 гігабайт(!), і постійно збільшується.
6. У вас вже є інші поштові скриньки? Чудово! За допомогою вашої нової пошти@lubin.in.ua ви зможете ними всіма централізовано керувати. Тобто ви отримуватимете всі листи, котрі надходять на ваші старі скриньки. І навіть зможете надсилати відповідь від імені своєї старої адреси.
7. Ця пошта — надійна і безпечна. Все працює і зберігається на серверах Google. Навіть якщо на сайті lubin.in.ua проводитимуться профілактичні роботи — пошта все-рівно буде доступною за адресою http://mail.lubin.in.ua, та через поштові програми (Outlook, The Bat тощо).

Це далеко не повний список речей, котрі, безумовно, вигідно виділяють нашу пошту на фоні навіть таких популярних поштових сервісів, як mail.ru, Rambler, ukr.net, i.ua/ua.fm. :)

Як зареєструватися? Нажаль (а може це і на краще?), автоматизована реєстрація користувачів не підтримується, я мушу робити це вручну. Процедура реєстрації відбуватиметься наступним чином:

1. У коментарях до цієї статті ви пишете своє ім’я, прізвище, бажане ім’я поштової скриньки, а також вказуєте, яким чином з вами можна зв’язатися — залишаєте вже існуючу адресу електронної пошти (якщо у вас вже є) або номер ICQ або, найкраще, номер мобільного телефону, куди вам можна надіслати SMS. Наприклад: “Ігор Помаранський, pomaranski@lubin.in.ua, +7 904 481 50 79″.
2. Як тільки я це повідомлення прочитаю — створюю поштову скриньку, і на котрийсь із вказаних вами контактів надсилаю тимчасовий пароль.
3. Ви заходите на сторінку http://mail.lubin.in.ua, вводите ваше ім’я користувача і надісланий мною тимчасовий пароль. Вам буде запропоновано вказати новий пароль, і після цього ви зможете користуватися вашою новою поштою.

Ігор

P.S. На формі написання коментаря запитується ваша електронна пошта. Якщо у вас ще немає електронної пошти — можете там не вказувати нічого, все ОК.

Для того, аби всі відвідувачі нашого сайту бачили, що робиться на нашому форумі — я організував “трансляцію” останніх повідомлень із форуму на головну сторінку. Сподіваюся, що таке рішення повинно трошки підвищити активність на форумі, бо раніше туди взагалі мало хто заглядав.

На жаль, нову версію форуму ніяк не можна об’єднати із нашою старою фотогалереєю Coppermine — тепер користувачі не можуть самостійно завантажувати фото до неї. Але це невелика втрата, бо, по-перше, всеодно більшість фотографій мені надсилали на електронну пошту і я публікував їх сам (так буде і надалі), а по-друге — у новому форумі є вбудована фотогалерея, котра значно простіша у користуванні.

Сподіваюся, що всі нововведення вам сподобаються і не викличуть якихось незручностей. Якщо ж у вас є якісь зауваження або пропозиції — як завжди, ви можете висловити їх у коментарях до цієї публікації або у відповідних розділах на нашому форумі.

Приємного спілкування!

Ігор Помаранський

P.S. Для того, щоби наведені у статті лінки працювали, вам необхідно зареєструватися на форумі.

Проблема ускладнилася ще і тим, що майже всі користувачі цієї програми відразу ж стали шукати допомоги на сайті її розробників (www.qip.ru), котрий не витримав такого навантаження і довший час був недоступним. Зараз ситуація нормалізувалася, але якщо у вас виникнуть якісь проблеми із доступом на сайт QIP, останню на сьогодні версію (build 8070) ви можете завантажити тут.

Не знаю, чи серед всіх любінчан я був у тій справі піонером, але перше підключення до мережі інтернет із домашнього комп’ютера я зробив приблизно у 1998 році. Мушу сказати, що окрім засвідчення самого факту підключення, жодної іншої користі від тої події не було — я лише зайшов на веб-сторінку гімназії, де я колись вчився (перша адреса, яка прийшла мені тоді до голови), покликав брата, показав примітивну картинку на екрані чорно-білого монітора, і гордо промовив — «Брат, дивись! Ото — інтернет! Наш комп’ютер — в інтернеті!». Брат, здається, всієї урочистості моменту не відчув. А я вже мусив відключатися, бо підключення здійснювалося через телефонну лінію, по міжмісту до львівського провайдера UARnet, і коштувало просто шалених (як для студента першого курсу) грошей.
Тоді здавалося, що інтернет ніколи не стане доступним. Єдиним способом підключення був діал-ап (англ. dial-up, підключення по телефонній лінії за допомогою модему), хороший модем коштував як пів мого комп’ютера, вартість зв’язку складала приблизно одну середню зарплату за 20-30 годин в інтернеті, а його якість заставляла бажати кращого.

Більш-менш доступний для любінчан інтернет з’явився років через п’ять, коли «Укртелеком» встановив у Городку модемний пул (цілих шість модемів на район =) ). Коли то все тільки починалося, лінія зв’язку з Городком ще не зовсім зігнила, і якість роботи була досить і досить пристойною, швидкість — чесних 33.6 кілобіти. Ціни також не могли не тішити — щось за 25 грн. можна було мати «нічний інтернет» — безлімітний доступ із 23:00 до 08:00, або погодинно, точної ціни також не пригадаю, але то було значно дешевше, аніж вартість інтернету у Львові.

Приблизно в той самий час у операторів мобільного зв’язку (Київстар та UMC) з’явилася послуга доступу в інтернет із використанням технології GPRS. При цьому способі підключення оплата здійснювалася не за час з’єднання, а за трафік (об’єм прийнятої та переданої інформації), що робило такий інтернет цікавим варіантом для застосування програм, котрі оперують невеликими об’ємами інформації (наприклад – електронна пошта з простими текстовими повідомленнями, різноманітні сервіси для спілкування у текстовому режимі і т.п.). 10 годин інтенсивного спілкування в ICQ вартували приблизно 4-6 грн. — не так вже й багато. Особливо якщо зважити на те, що ви мали доступ у інтернет із будь-якого місця, що входить у зону покриття вашого оператора мобільного зв’язку.

Сьогодення

Нині в Любені можна підключитися наступними способами:

• ADSL (послуга «ОГО!» від «Укртелекому»);
• Діал-ап (знову ж таки від «Укртелекому»);
• GPRS/EDGE (через будь-якого оператора мобільного зв’язку);
• Супутниковий інтернет;

Розкажу про них докладніше.

ADSL

Підключення до інтернету за технологією ADSL здійснюється через звичайну телефонну лінію, в Любені ця послуга надається абонентам 54-ї АТС. Цей спосіб підключення є беззаперечно найкращим на сьогоднішній день. Його переваги:

• Висока швидкість зв’язку (128-1024 кбіт) — цього достатньо для відеозв’язку, прослуховування інтернет-радіо та завантажування великих об’ємів інформації (відеофільми, музика тощо);
• Низькі ціни. В «ОГО!» є безлімітні тарифи — за порівняно невелику (~100 грн.) щомісячну абонентську плату ви можете скільки завгодно користуватися інтернетом;
• Незважаючи на те, що підключення здійснюється по телефонній лінії — телефон лишається незайнятим, ви можете телефонувати та приймати телефонні дзвінки.

Недолік в «ОГО!» лише один — то сервіс від «Укртелекому», такої дивної компанії, котра знаходить купу грошей на рекламу своїх послуг і при тому не особливо напружується аби ті послуги надавати. Тому в Любені вельми проблематично стати абонентом 54-ї АТС і підключити послугу «ОГО!». Сумно.

Dial-up

Минулої осені, коли я був у Любені у відпустці, діал-ап був найнадійнішим способом змарнувати час, гроші та нерви. Щоправда, в мене вдома телефон від 24-тої АТС, на котрій, здається, використовується якесь суперсекретне обладнання — новітні генератори шуму і різноманітних перешкод на лінії. Додзвонитися на городоцький модемний пул було взагалі безнадійно, а з укртелекомівським номером, котрий на 8-800… зв’язок тримався протягом 15 хв. максимум.

Значно краща ситуація в абонентів 54-ї АТС — там із якістю зв’язку все гаразд. Але, в будь-якому випадку, діал-ап — то далеко не найкращий спосіб підключення. Бо:

• як правило — почасова оплата за доступ в інтернет, а то нецікаво;
• невисока швидкість — 24-48 кбіт/сек;
• поки ви в інтернеті — зайнята телефонна лінія, і ніхто не може до вас додзвонитися.

Вартує додати, що у розвинених країнах про цей спосіб підключення вже давно забули.

Інтернет через GSM-мережі

Все, що вам потрібно для такого підключення — це SIM-карта одного з доступних у Великому Любені операторів мобільного зв’язку, та мобільний телефон, що підтримує стандарти передачі даних GPRS та/або EDGE і якимось чином підключається до комп’ютера (за допомогою кабелю, інфрачервоного порту чи по Bluetooth). Швидкість роботи GPRS – приблизно така сама, як при підключенні через діал-ап, EDGE — у декілька разів вища, але то ще залежить від завантаженості мережі — у «час пік» з інтернетом все погано.

Тарифікація, як я вже казав вище, здійснюється згідно об’єму переданої інформації, а не за час роботи з’єднання. Вартість у більшості операторів все ще занадто висока, щоби використовувати такий спосіб підключення для нормальної повсякденної роботи в інтернеті, але це зручно, коли потрібна мобільність. Ну, і коли немає жодних інших варіантів. Бо GSM-мережа вже доступна практично всюди.

Супутниковий інтернет

Якщо ви вже маєте сателітарну антену — можна підключатися до інтернету через супутник, обладнавши ваш комп’ютер сат-тюнером. Щоправда, супутникова антена буде використовуватися лише для прийому інформації з інтернету, а для відсилання інформації в інтернет обов’язково знадобиться ще якийсь спосіб підключення. Як правило, для організації вихідного каналу використовується GPRS або EDGE. Швидкість такого інтернету доволі пристойна — від 64 кбіт/сек і вище. Тарифікація здійснюється за об’єм прийнятої інформації, вартість одного мегабайта — від 2 копійок (у пізню ніч) до 12-15 копійок удень. Задорого, щоби не обмежувати себе ні в чому, але якщо не завантажувати великі файли (фільми, образи компакт-дисків із програмами) — цілком прийнятний варіант.

Перспективи

Мережі 3G

Усе більшої популярності набувають мережі зв’язку третього покоління (3G) — наступний етап розвитку стільникових мереж. Абоненти такої мережі можуть користуватися як звичайними послугами мобільного зв’язку (телефонні розмови, SMS, MMS), так і новими послугами, застосування котрих стало можливим завдяки високій швидкості передачі даних в мережах 3G — відеозв’язок, швидкісний інтернет.

У Львівській області 3G-мережі мають компанії People.Net, МТС та Utel, проте Великий Любінь, наразі, знаходиться поза зоною покриття. Тарифи на доступ в інтернет можна побачити на сторінках операторів, так само як і актуальні мапи з зонами покриття.

Мережі WiMax

WiMax — це новітній стандарт бездротових мереж передачі інформації. В Україні поки що таку послугу надає тільки одна компанія — «Альтернет». Вони мають представництво у Львові, але їх зона покриття закінчується приблизно в районі Ставчан. Послуги WiMax доволі недешеві (одна тільки абонплата складає від 180 грн. за місяць), але є всі підстави вважати, що з часом ціни стануть значно нижчими і наблизяться до сьогоднішніх цін на ADSL-інтернет.
Варто зазначити окремо, що WiMax — зручне рішення не лише для підключення до інтернету, але й для об’єднання комп’ютерів міста в локальну мережу.

Жирна риска, але зовсім не крапка

Інтернет, незважаючи на те, що багато хто з жителів Великого Любеня все ще плутає його з інтернатом, вже доволі давно не є у нашому місті якоюсь екзотикою. На сьогоднішній день у Любені існує, як мінімум, один доволі хороший варіант підключення до мережі — послуга «ОГО!» від «Укртелекому». У недалекому майбутньому з’явиться ще декілька альтернатив, котрі, по-перше, будуть бездротовими, а, по-друге, на відміну від «ОГО!» — будуть надаватися компаніями, насправді зацікавленими у залученні нових клієнтів та наданні їм якісних послуг.

Як на мене, найсерйознішим стримуючим фактором у підключенні наших найближчих сусідів до всесвітньої мережі є недостатня її популяризація — люди просто не мають поняття, чим насправді є інтернет, скільки всього корисного та цікавого там є, які сервіси там надаються і наскільки змінюється життя, коли то все одного чудового дня приходить до вашої оселі.

По мірі сил, натхнення та вільного часу, через сторінки цього сайту я буду намагатися виправити ситуацію, що склалася.

Ігор Помаранський

Ви можете висловити свою думку щодо цієї статті на форумі.