Тепер всі любінчани, а особливо ті, хто сьогодні перебуває далеко від дому, матимуть змогу бачити рідну церкву і всі богослужіння, що там відбуваються.

Гроші на придбання, встановлення і налаштування обладнання пожертвували меценати:

Юрій Кіра
Богдан Кориляк
Тарас Ковалишин
Мирон Федечко

Висунув ідею та організував роботи Мирон Федечко.

Дякуємо!

Ігор Помаранський

22 січня 2017 р., Великий Любінь на Львівщині. У церкві св. Миколая УГКЦ відбувся ІІІ Фестиваль колядок «Бог предвічний народився», організований ГО «Один одному» спільно з греко-католицькою парохією селища, справді живою парохією. Відкриваючи Фестиваль, настоятель о. декан Богдан Тишкун підкреслив, що в цей важкий час особливо побожним добрим ділом є колядування. У День злуки коляда хорів з різних християнських церков звучала як свідчення єдності українців, збереження прадавніх традицій – до якої б церкви не належали вірні.

Дитячих церковних хорів на Львівщині є небагато, тому цього року організатори вирішили запросити на фестиваль саме дитячі колективи. Уже традиційно фестиваль був екуменічним. Як серед виконавців, так і серед слухачів були представники різних християнських церков.

Чудовим співом колядок та щедрівок Фестиваль відкрив Дитячий хор парохії св. Миколая УГКЦ смт Великий Любінь під керівництвом Ольги Паньків. У хорі співають діти віком від 10 до 18 років з музичною освітою і без неї. Колектив бере участь у різних співочих конкурсах і фестивалях. Цьогоріч у їхньому виконанні професійно звучав всесвітньовідомий «Щедрик» М.Леонтовича, традиційні колядки і щедрівки, які разом із хором співали всі присутні на святі.

На Фестивалі виступив дитячий зразковий хор «Поема» Народного дому і Парохії св. влкмч. Димитрія УГКЦ с.Оброшино, керівник Юрій Гадзецький, диригент Марта Соловій. Хор співає від 1997 року Літургії в місцевому храмі, бере участь у важливих мистецьких заходах району і області, у міжнародних та всеукраїнських конкурсах і фестивалях. На фестивалі у Великому Любені хор виконав в’язанку різдвяних колядок, Білобірську щедрівку і добре знану колядку «Бог ся раждає».

Дитячий хор храму Благовіщення (м.Городок, керівник Наталія Давида), який приїхав на фестиваль з районного центру, був заснований сестрою Христиною сестер служебниць Непорочної Діви Марії. З Літургією та церковними концертами хористи об’їздили численні святі місця Західної України, відвідали усі церкви Городоцького району. Влітку хор відзначатиме чверть віку своєї діяльності. У рамках фестивалю хор виконав колядки на музику і слова Лесі Горової та Соломії Теслі, а також відому і люблену «Нова радість стала».

Унікальну програму привіз на фестиваль дитячий колектив (хор і ансамбль) з Церкви Преображення Євангельських християн баптистів м.Львів під керівництвом Віти Якобчук. Колектив, у якому співали і грали наймолодші на сьогоднішньому фестивалі діти (віком від 6 років) представив добірку колядок, перекладених з інших мов українською. Різдвяні пісні народів світу незвично, але дуже органічно лунали під склепінням церкви в супроводі інструментальної музики: дві скрипки, віолончель, дзвіночки, акустична гітара і синтезатор.

Уже традиційний фестиваль колядок у Великому Любені став святом для цілої парохії. Жінки з парохіяльної ради від щирого серця спекли смачні торти для маленьких учасників, інші господині пригощали гостей чаєм-кавою, а один господар зварив у казані на вогнищі справжній козацький куліш, яким частували всіх співаків. Місцева майстриня-пекар з власної ініціативи спекла близько півтори сотні пряників авторської роботи – кожна дитина, що співала на фестивалі, і керівники хорів-учасників отримали в подарунок таку солодку пам’ятку про це свято.

На завершення релігійно-співочої зустрічі, як годиться, залунала колядка, назву якої взяв собі Фестиваль – «Бог предвічний народився». Разом з учасниками у теплій родинній атмосфері гучно колядували місцеві мешканці з усіх тутешніх церков: греко-католики, православні, римо-католики.

Люда Бублик

23 жовтня 2016 р. в смт Великий Любіть відбувся Шостий фестиваль церковних хорів Стрийської єпархії, присвячений Рокові Божого Милосердя. Співоче свято у храмі св. Миколая розпочалося Молебнем до Пресвятої Богородиці перед фестивальною іконою Борусівської Божої Матері, яка протягом року перебувала у храмі, а в день фестивалю була передана церковному хорові парохії св. Володимира і свщмч. Омеляна Ковча з Перемишлян, де тепер залишатиметься цілий рік аж до наступного фестивалю. Відтак учасники свята, господарі і гості з різних конфесій заспівали разом молитву «Боже, великий, єдиний».
Як зазначив о. Зиновій Микласевич, голова відділу архітектури, культури та сакрального мистецтва Стрийської єпархії, від початку було вирішено, що це не буде конкурс, змагання, бо годі визначити, хто з нас краще і ревніше молиться до Бога через спів. Це – величне свято пісні на славу Божу, подяка Всевишньому за його дари для нас. Ікона Матері Божої Борусівської з власної волі стала символом фестивалю, бо її з Нового Роздолу, де відбувався гала-концерт церковних хорів, забрали до Бібрки, і там вперше концерт церковних хорів пройшов уже як фестиваль.
Дитячий хор великолюбінської парохії св. Миколая виконав гімн фестивалю, слова якого були написані у Ходорові, а коли фестиваль приїхав до Городка, то реґент місцевого церковного хору «Благовість» склав музику до них.

Любителі хорового співу насолоджувалися майстерним виконанням релігійних творів майже двадцятьма церковними хорами не лише з шістнадцяти деканатів п’яти районів Стрийської єпархії. Географія учасників фестивалю була дуже широка: на мапі крайні місцевості, з яких до Любеня приїхали хори, охоплюють Мостиська, Повітно, Унів, Перемишляни, Семегинів і аж Івано-Франківськ.
Два творчих колективи (чоловічий секстет і хор катедрального собору Воскресіння Христового), що приїхали з центру сусідньої області, захопили професійним виконанням складних релігійних творів Артемія Веделя, загально люблених пісень в обробці Миколи Леонтовича. Подивляєш самовідданість учасників церковних хорів, які попри завантаження щоденними турботами, знаходять час посвятити себе і своє обдарування для загального добра. Хор дотепер взяв участь у понад 160 концертах як в Україні, так і за кордоном (Польща, Литва, Австрія, Словаччина, Італія). У 2012 р. співав Святу літургію в базиліці св. Петра у Ватикані, здобував перемоги у конкурсах хорової музики в Білостоці і Варшаві (міжнародний хоровий фестиваль Varsovia Cantat). У камерному хорі «Воскресіння» з Івано-Франківська співає подружжя, яке взяло зі собою на фестиваль до Любеня маленьку донечку – дитина вийшла на сцену за ручку з мамою і допомагала реґентові дириґувати хором.

Фестиваль церковних хорів є екуменічним. На VI фестиваль приїхав церковний хор парохії Вознесіння ГНІХ УАПЦ з міста Мостиська. У попередніх святах брали участь хори з інших релігійних конфесій.
Свято, що відбулося, є важливим і величним не лише співочим заходом. З багатьма хорами на фестиваль приїхали парохи, щоб підтримати свої колективи і налагодити контакти з іншими. А парох із с.Гірське навіть співав на сцені разом із хором.

«Фестиваль – це також нагода поспілкуватися для парохів нашої єпархії, чиї церкви віддалені одна від одної на багато десятків кілометрів, і дуже рідко випадає можливість зустрітися, обговорити насущні проблеми і важливі питання служіння. Це також місце для професійного обміну реґентів. Фаховий рівень учасників дуже високий – сьогодні разом з іншими співали викладачі Дрогобицького музичного училища ім. Барвінського, Народний хор «Калина» санаторію «Великий Любінь», хор «Воскресіння» з Івано-Франківська, учасники якого – випускники музичних закладів із різних міст України», – зазначив о. декан Богдан Тишкун.

Співоче торжество тривало до пізнього вечора, але навіть після його закінчення люди не хотіли розходитися: у новозбудованому центрі дошлюбної підготовки при церкві частувалися справжнім козацьким кулішем, звареним місцевими господарями, як і годиться, у величезному казані на дровах; смакували понад півсотнею розмаїтих солодких пляцків, напечених вправними любінськими господинями. І співали… співали… співали…
На свято до Великого Любеня прибули очільники Городоцької та Мостиської районних рад і районних державних адміністрацій, народний депутат і голова селищної ради.

Люда Бублик для газети «Народна думка»

25 січня 2015 р., Великий Любінь що на Львівщині. Сьогодні у церкві св. Миколая пройшов Фестиваль колядок «Бог предвічний народився», організований ГО «Один одному» за сприяння греко-католицької парохії селища. Відкриваючи Фестиваль, настоятель о. Богдан Тишкун підкреслив, наскільки важливим, особливо в цей важкий час, і милим Богові є колядування: «Хто співає — двічі молиться, хто колядує — молиться тричі».

Чудовим співом колядок та щедрівок Фестиваль відкрив Дитячий хор парохії св. Миколая УГКЦ смт Великий Любінь. Хор є одним із небагатьох дитячих церковних колективів на Львівщині, але юні учасники дуже відповідально ставляться до права і обов’язку бути церковним хором, тому добиваються значних успіхів у хоровому співі.

На Фестивалі виступив Хор церкви св. ап. Петра і Павла УГКЦ м. Комарно. Попри те, що колектив співає лише від 2013 року, а його учасниками є співаки-аматори, звучить від професійно. Особливо зворушливо комарняни заспівали «Щедрика» в обробці М. Леонтовича, завдяки якому нашу українську щедрівку співають найславніші хорові колективи різними мовами по цілому світі.

Чоловічий ансамбль Церкви Преображення Господнього Євангельських християн баптистів м. Львів дав взірець досконалого співу, виконуючи, поряд із народними колядками, славнозвісну «Тиху ніч» Ф. Ґрубера. Участь колективу у Фестивалі ще раз довела, наскільки екуменічним є свято Божого Різдва, яке українці прославляють із покоління в покоління, незалежно від своєї конфесійної приналежности.

Високомистецьким співом увінчала сьогоднішній захід Народна хорова капела «Галичани» Народного дому та Парохії св. влкмч Димитрія УГКЦ с. Оброшино, яка працює вже понад чверть століття і здобула багато високих нагород у різних хорових конкурсах і фестивалях. Разом із досконалими різдвяними творами місцевих авторів, капела виконала складні «Ірмоси на Різдво» (вибрані) А. Веделя.

На завершення релігійно-співочої зустрічі, попід склепіння величавої церкви залунала колядка, назву якої взяв собі Фестиваль — «Бог предвічний народився». Разом з учасниками у теплій родинній атмосфері гучно колядували місцеві мешканці з усіх тутешніх церков: греко-католики, православні, римо-католики. Організатори сподіваються, що Фестиваль у Великому Любені стане традиційним.

Незважаючи на непевну політичну ситуацію, на майже військовий стан, на якусь нерішучість у всіх трьох гілках влади, існує загальне переконання, що треба зайнятися розбудовою держави, нормальної з усіх точок зору.

Багато говориться, що Україна — це велика країна із значним потенціалом, який після потрясінь на зламі 2013–2014 років визволився з пут крайнього матеріалізму і чекає на своє використання для загального блага народу.

Попри те, пригадуються мені слова патріарха Йосифа Сліпого, які чув особисто: «Кожний другий українець — геній, а всі ліниві…»

Якщо процитовану фразу такої авторитетної людини зрозуміти дослівно, то надії на краще майбутнє в нас нема.

Однак не все так трагічно, якщо зважати ще й на те, що патріарх Сліпий особисто був запереченням своїх слів. Спробую це пояснити.

Автор цих рядків довгі роки жив поза межами України, де мав нагоду приглядатися до співвітчизників на різних поселеннях і чути, що чужинці говорять про українців.

Поселенці з України розбудували сільське господарство Канади та Аргентини. У США заводи охоче приймають українських робітників. В Італії місцеві родини довіряють українським жінкам опіку над людьми похилого віку та наймолодшими членами своїх родин.

Пригадую також слова кардинала Жозе Полікарпо, колишнього патріарха Католицької Церкви в Португалії: «Тішуся, що моєю старенькою матір’ю займається українка, така відповідальна, чесна та працьовита жінка».

Як бачимо, у різних частинах світу наших співвітчизників вважають серйозними, сумлінними та відповідальними працівниками. То чи можна казати, що всі українці ліниві?

Однак треба звернути увагу на один нюанс.

Українських працівників у різних сферах шанують і люблять ті, хто наймає їх на роботу. Натомість у згаданих країнах у процентному відношенні мало українців, які самостійно «пробиваються» на керівні посади і здобувають загальне, міжнародне визнання у своєму фаху.

Вивчаючи історію України, все ж натрапляємо на осіб (і їх є доволі), яких можна називати світочами у сфері науки, політики, культури (у різних її ділянках), економіки, сільського господарства тощо.

То знову питаємо: у чому полягає лінивство українського народу, про яке говорить патріарх Йосиф Сліпий?

Відповідь дуже проста: у тому, що лише невеличка частина українців використовує свої природні таланти.

За статистикою Нью-Йорка, тільки чотири зі ста українців вступають до вищих навчальних закладів, коли серед інших національностей це зазвичай десяткове число, яке іноді сягає 80 відсотків.

Повторюся: українці не використовують талантів, якими Господь їх обдарував, і обставин, що в них вони могли б досягати висот. У цьому полягає «лінивство» українців.

Якщо хочемо, щоб Україна була справді великою країною і наше суспільство належно розвивалося, треба закотити рукава і не тільки працювати, а й розвивати Богом дані таланти.

Це слово звертаю передусім до наших молодих громадян, на яких покладаємо великі надії.

+ Любомир, Архиєпископ-емерит

http://www.pravda.com.ua/columns/2014/06/3/7027791/

_{Фото із сайту tsn.ua}

Сьогодні кримські татари відзначають 70-і роковини депортації свого народу з рідних земель. Ділимо з ними біль спогадів. Дуже добре розуміємо те, що вони пережили, бо «Хайтарма» і розповіді самих кримчан слухаємо, наче спогади своїх дідусів і бабусь, які пережили сталінський терор, репресії і трагічні поневіряння по сибірах за те, що здобували волю для себе і для нас.

Лише під кінець 70-их років ХХ століття кримським татарам дозволили повертатися до рідного Криму. Повертатися… А до чого? Усі кращі землі, всі надморські терени давно зайняті, причому зайняті тими, хто не вболіває за розвиток Криму і його процвітання, хто «накосив» зелені — і забирається в свою Москву з Петербургами жирувати на здобутому. А Крим залишається… зі своїми боргами, зі своїм бездоріжжям, без води і без перспектив…

Болимо разом із кримчанами тяжким болем за те, що сьогодні, через 70 років після совєтського пекла, створеного Сталіном, його послідовники знову не дають кримським татарам спокійно жити на своїй землі, вчити своїх дітей рідною мовою і навіть зібратися разом, щоб поплакати за тими, хто вже не повернувся з далекого заслання додому.

Сьогодні, 18 травня 2014 року, о. Богдан Тишкун відслужив у греко-католицькій церкві Великого Любеня панахиду за всіма загиблими вигнанцями кримсько-татарського народу. Вірні нашої церкви молилися за тих, котрі знайшли вічний спочинок на чужині, і тих, чиї рідні навіть не знають, де їхня могила. Просили, щоб Бог пробачив їм усі їхні прогрішення, вільні і невільні, прийняв їх до себе і оселив там, де праведні спочивають.

Сумуємо разом з нашими братами і сестрами, і віримо, що їхнє пекло на землі закінчиться, а вони вийдуть з того випробування вогнем ще сильніші і ще згуртованіші!

Невдовзі обиратимемо наступного президента України. Ми вже пережили кілька подібних виборів, але цього разу, після трагічних подій з одного боку і народного пробудження на Майдані — з іншого, на порозі суттєвих змін нашого суспільного життя та справжньої можливості жити в нормальній демократичній країні, це голосування матиме для нашої держави особливе значення.

З історії багатьох держав упродовж століть знаємо, якою важливою особою є провідник, хоч би як ми його називали: цісар, цар, король, князь, гетьман, президент, генсек.

Добрий керівник, щиро відданий своєму народові, який бажає йому справжнього добра, — це велике щастя для народу. Поганий провідник, зорієнтований не на загальне благо, а на інші речі, — це, можна сказати, прокляття для люду.

Наглядним прикладом того, наскільки важливий для України добрий президент, є поведінка наших недругів і ворогів, які за всяку ціну хочуть зірвати прийдешні вибори.

Тому не дивно, що переживаємо критичні часи нашої історії, мріючи про доброго керівника держави.

Підозрюю, що багато співвітчизників ставлять собі запитання: яка користь нам від нового президента та нової влади? І це не дивно. Адже багато українців виростали та виховувалися, коли Україна була інтегральною частиною СССР. У ті часи громадянин як такий не представляв жодної цінності. Усе, що людина могла мати чи робити, залежало від комуністичного керівництва, яке твердило, що забезпечує їй все необхідне.

Більшовицька пропаганда запевняла, що СССР — це найбільш демократична держава у світі, хоча насправді в Союзі демократією навіть не пахло. Народ не мав жодного голосу.

На жаль, такого способу мислення ми ще не цілком позбулися. Тому і виникає запитання, що ми з того всього будемо мати.

Богу дякувати, за 20 з лишком років відбулися зміни, відкрилися нові можливості. А за останніх кілька місяців ці зміни набрали нової форми, нового життя. Як було сказано вище, ми стоїмо на порозі встановлення справжнього демократичного ладу.

Що це означає?

Влучно про це сказав наш великий поет Іван Франко. У його вірші «Великі роковини» читаємо: «Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт». У цих рядках є два ключових слова.

Перше — «кожний», не тільки високопосадовець, чиновник, а кожний громадянин, без винятку, від найстаршого до наймолодшого, від найбільшого до найменшого.

Друге — «ти». Це особисте звернення, не «він», «вона» чи «вони», а — «ти». Кожний із нас особисто відповідальний за долю всього народу.

Таке формулювання наганяє великий страх на людей, які звикли щось одержувати, а самі нічого не робити або навіть боятися щось робити.

Хто, я відповідальний за долю мільйонів? Так, ти.

На порозі нової ери в історії України, в яку тепер вступаємо, мусимо чітко усвідомити собі цю відповідальність за загальне благо. Інакше будуть даремними жертви наших дідів і батьків, Небесної сотні, а також духовне піднесення Майдану.

Перед кожним із нас стоїть нині основне запитання: що я можу, що повинен зробити, як маю думати, говорити і діяти, щоб забезпечити всьому своєму народові Богом дані людські права?

Хочу пригадати шановним читачам, що дуже важливою цими днями є наша щира молитва до Небесного Отця з проханням про Його милосердну опіку. Наша народна приказка каже: на Бога уповай, а рук прикладай.

Без Божої допомоги нічого не досягнемо, але якщо не будемо діяти, старатися, то поставимо перешкоду Божій благодаті, чого не доведи Господи!

+ Любомир, Архиєпископ-емерит

З такою пропозицією звернувся Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав до всіх людей в інтерв’ю для «5-го каналу», яке вийшло в ефір 20 квітня 2014 року, у день Воскресіння ГНІХ. Це він сказав, відповідаючи на запитання, як святкувати Великдень, щоб святкування мало позитивні наслідки.

Предстоятель Церкви пригадав, що однією з головних цілей «революції гідності, що відбувається в Україні, є лікування держави від корупції». Він зазначив, що люди пропонують це робити лише на рівні вищих ешелонів влади. Проте правдою є те, що середня і нижча ланка є більш корумпованими.

«Корупція на цьому рівні найбільше роз’їдає нашу країну», − пояснив Предстоятель УГКЦ. Він підкреслив: «Якщо ми сьогодні, з одного боку, святкуємо Великдень, а з іншого – через хабарництво нищимо нашу державу, то сенсу в такому святкуванні немає».

«Я б волів, аби кожен, хто святитиме цього року Пасху, поборов корупцію як на особистому, так і на суспільному рівні», − додав Блаженніший Святослав у великодньому інтерв’ю для «5-го каналу».

Департамент інформації УГКЦ

Матеріал взято із  інформаційного ресурсру УГКЦ

У Великому Любені від 2 до 9 березня 2014 р. перебуває Свята Місія з Блаженним Папою Іваном Павлом ІІ. Мощі Блаженного знаходяться під опікою місіонерів у церкві Святого Миколая (УГКЦ). Щодня о 8:00, 10:00 та 18:00 відбуваються Служби Божі з місійними науками. Крім того, отці місіонери проводять молитовні зустрічі з дітьми.

У п’ятницю, 07.03., о 10:00 буде відслужена спеціяльна Служба Божа за хворих.

У суботу, 08.03., крім щоденних Служб, о 16:00 буде молитва і благословення маленьких дітей.

У неділю, 09.03., об 11:00 — загальне закінчення Святої Місії, віднова Святого Хрещення, урочисте Святе Причастя, Апостольське Благословення і надання повного відпусту.

Дорогі в Христі! Останніми місяцями наша країна переживає тяжкі випробування, які свідчать про глибоку кризу у відносинах між суспільством і владою. Небажання влади дослухатися до думки народу вже призвело до трагічних наслідків.

Ми висловлюємо свої глибокі співчуття сім’ям загиблих, запевняючи їх у нашій молитовній близькості, солідаризуємося з родинами переслідуваних, стаємо на боці побитих, пригноблених, утиснених і зневажених. Наш голос нині єднається з голосом мільйонів громадян України, які взивають до неба про правду і справедливість словами Священного Писання: «Розлийте, небеса, згори росою правду, і нехай хмари дощем її виллють! Нехай відчиниться земля і дасть спасіння, і нехай виростить разом справедливість!» (Іс. 45, 8). При цьому хочемо підкреслити, що справедливість не наступить доти, доки не буде зцілена остання рана на тілі постраждалих, доки не будуть віднайдені всі пропалі без вісти, доки в суспільстві не буде усунено загрози фундаментальним правам і свободам людини та народу в цілому й відновлено довіри до влади, без чого неможливо будувати сучасної правової держави.

У цих нелегких обставинах ми стали свідками великої людської доброти і солідарності в нашому народі. Молодь, зокрема студенти, дорослі, літні люди, жінки і чоловіки, а навіть особи з особливими потребами виходили на площі й майдани Києва та інших міст і сіл нашої країни, виявляючи громадянську і духовну зрілість, готовність до самопожертви задля кращої долі рідного народу. Усім цим людям ми висловлюємо нашу пошану і вдячність, скеровуючи до них слова святого апостола Павла: «Отож, любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (пор. 1 Кор. 15, 58). Хочемо окремо відзначити тих осіб, котрі, будучи на державній службі, незважаючи на тиск чи погрози, залишилися вірні Божому законові та голосові власного сумління, відмовляючись чинити насилля проти власного народу. Вони на ділі здійснили закон, яким керувалися ще перші християни Єрусалима, котрі, будучи переслідуваними, не відступали від Божої правди і казали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Ді. 5, 29).

Водночас ми з великою тривогою і болем серця сприймаємо прояви насилля, утисків і переслідувань мирних демонстрантів із боку силових структур України. Ганебним і принизливим для самої держави став загальновідомий факт, що силові структури почали діяти у згоді зі злочинними найманцями, які чинили погроми та нападали на мітингувальників, лікарів, журналістів і навіть на звичайних громадян, серед яких були літні особи й діти. Дії, скеровані на насильне придушення мирного волевиявлення громадян, не можна виправдати нічим і вони заслуговують на однозначне та рішуче засудження. Влада, яка немовби не чує крику свого народу і намагається приглушити його голос за власні права ударами міліцейських кийків та пострілами зброї, стає на небезпечну дорогу терору й диктатури, що суперечать її основоположному покликанню дбати про єдність народу, бути на сторожі суверенітету країни та працювати задля загального добра всіх без винятку громадян.

Церква засуджує всяке кровопролиття та будь-які форми насильства, але підтримує право громадян на мирний протест. Ми з усією рішучістю закликаємо всі сторони протистояння: «Зупиніть кровопролиття! Не допустіть зростання насилля!» У незалежній і цивілізованій Українській державі не повинна проливатися кров власних громадян у мирний час лише за те, що ці громадяни домагаються і захищають належні їм права й свободи. Закликаємо владу не чинити насилля над власним народом, але почати шанувати свій народ. Сподіваємося, що наш заклик не залишиться «голосом вопіющого в пустині».

Сьогодні багато хто скеровує свій погляд у бік Церков із виразним чи непрямим запитанням: що маємо робити? З таким самим питанням приходили сучасники і до Івана Хрестителя, а він відповідав їм силою Святого Духа, закликаючи до переміни серця, до навернення: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить”. Прийшли також митарі христитись і йому мовили: “Учителю, що маємо робити?” А він сказав їм: “Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть”. Вояки теж його питали: “А ми що маємо робити?” Він відповів їм: “Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею”». (Лк. 3, 11−14).

Ми рівно ж, будучи свідомими, що «поміч наша в Господі, що сотворив небо і землю» (Пс. 121, 2), закликаємо наших вірних та усіх людей доброї волі дотримуватися Божих заповідей, нікому не чинити зла, тривати в мирі та добрі. Прохаємо і надалі молитися в спільнотах (парафіяльних, чернечих і родинних) та індивідуально за Україну та оголошуємо період посту в усіх наших єпархіях та екзархатах в Україні. Практичні вказівки щодо молитви й посту додаємо до цього Звернення та просимо отців-душпастирів оголосити їх та належним чином організувати. Разом із митрополитом Андреєм Шептицьким «ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням Найсвятійших Тайн зможемо заслужити на те, що Господь скоротить час досвіду і страждань, що милосердним оком спогляне на синів своїх, що дасть їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою своєю волею покладе край нашим терпінням» (пор. Молитва за кращу долю українського народу).

У той час, коли наші погляди скеровані до стольного града Києва, ми думкою переносимося до собору Святої Софії – Премудрості Божої, де Пресвята Богородиця з піднесеними до небес руками заступається за нас, випрошуючи для нашої землі благословення і Божого миру. Їй, нашій Цариці і Небесній Заступниці, прагнемо поручити нині самих себе, наш край, його правителів, військових – усіх, хто проживає на нашій землі, благаючи словами давньої християнської молитви: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід ізбави нас, єдина чистая і благословенная!»

Благословення Господнє на вас!

Львів-Брюховичі, 31січня 2014 року Божого

Блаженніший Святослав (Шевчук),
Отець і Глава УГКЦ, Верховний Архиєпископ
Києво-Галицький;

Високопреосвященніший Владика Ігор (Возьняк),
Митрополит Львівський;

Високопреосвященніший Владика Володимир (Війтишин),
Митрополит Івано-Франківський;

Високопреосвященніший Владика Василь (Семенюк),
Митрополит Тернопільсько-Зборівський;

Преосвященний Владика Михаїл (Колтун),
Єпарх Сокальсько-Жовківський;

Преосвященний Владика Мілан (Шашік),
Єпарх Мукачівський.

Преосвященний Владика Ярослав (Приріз),
Єпарх Самбірсько-Дрогобицький;

Преосвященний Владика Василь (Івасюк),
Екзарх Одесько-Кримський; Адміністратор  Коломийсько-Чернівецький;

Преосвященний Владика Йосафат (Говера),
Екзарх Луцький;

Преосвященний Владика Степан (Меньок),
Екзарх Донецько-Харківський;

Преосвященний Владика Дмитро (Григорак),
Єпарх Бучацький;

Преосвященний Владика Тарас (Сеньків),
Єпископ-адміністратор Стрийський;

Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах),
Єпископ курії Верховного Архиєпископа УГКЦ;

Преосвященний Владика Венедикт (Алексійчук),
Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії;

Преосвященний Владика Ніл (Лущак),
Єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії;

Блаженніший Любомир (Гузар),
Архиєпископ-емерит;

Практичні душпастирські вказівки про спільну молитву та піст за Україну

• доручаємо продовжувати у храмах, монастирях та семінаріях безперервну цілодобову молитву, відповідно до порядку, визначеного отцями-парохами та настоятелями;
• закликаємо усіх наших вірних та людей доброї волі, кожного дня о 21.00 год. єднатися у спільній молитві за Україну;
• заохочуємо вірних також до приватних молитов за Україну;
• оголошуємо безперервний строгий піст в наших Єпархіях та Екзархатах за таким порядком:
  • Понеділок – Київська архиєпархія, Донецько-Харківський Екзархат, Одесько-Кримський Екзархат;
  • Вівторок – Львівська архиєпархія, Стрийська єпархія;
  • Середа – Івано-Франківська архиєпархія, Коломийсько-Чернівецька єпархія;
  • Четвер – Тернопільська архиєпархія, Бучацька Єпархія, Самбірсько-Дрогобицька єпархія;
  • П’ятниця – Сокальсько-Жовківська єпархія, Луцький Екзархат, Мукачівська єпархія;
• доручаємо після кожної Божественній Літургії промовляти нижче подану Молитву митрополита Андрея Шептицького за кращу долю українського народу.

Молитва за кращу долю українського народу

Всемогутній, безсмертний Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа! Ти страшний у Твоєму гніві, але безконечно добрий у Твоєму милосерді! Ти зсилаєш на наш грішний людський рід тяжкі допусти і тяжкі терпіння.

Ти й на наш нарід зіслав такі терпіння, що їх не знали наші батьки. Ми мусимо гірко трудитися, щоб здобути собі насущний хліб. Віримо і надіємося, що тяжкі ті допусти зіслав Ти на людський рід як досвід, а не як кару.

Грішних твоїх синів Ти не відтручуєш, не відвертаєш твого пресвятого обличчя від їх долі, бо не хочеш смерти грішника, а його навернення та спасення.

Тому надіємося, що всі терпіння, що їх доводиться нам у житті зносити з милосердної Твоєї волі, допущені для нашого добра. Ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням Найсвятіших Таїнств зможемо заслужити собі на те, що скоротиш час досвіду і терпінь, що милосердним оком споглянеш на твоїх дітей, що даси їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою Твоєю волею положиш край нашим терпінням.

Дорогоцінною кров’ю твого Сина бажаємо надолужити Тобі за всі гріхи наших батьків і братів. Через руки наших священиків жертвуємо Тобі безкровну жертву пресвятої Євхаристії, що є повторенням і відновленням хресної жертви Твого Сина і Бога, Спасителя нашого Ісуса Христа.

Прийми цю жертву надолуження за всі гріхи людей, прийми наші благальні прохання про милосердя і твою святу благодать.

Умилосердися над усіма тими, що терплять. Даруй їм ласку терпеливо зносити гірку долю і через терпеливість заслужити на пільгу в терпіннях і перемогу в цьому смертному житті та на блаженство вічности. Амінь.